day.kyiv.ua
Згідно із постановою Верховної Ради «Памʼятні дати та ювілеї 2018 року» з ініціативи Українського інституту національної пам’яті до переліку Днів пам’яті, які відзначаються на державному рівні, внесено Батуринську трагедію. В ході каральних дій московських військ із захоплення і знищення столиці гетьмана Мазепи Батурина і його мешканців, що були проведені 2 листопада 1708 року, були вирізані всі мешканці міста, незалежно від віку і статі. Від рук московських варварів загинуло від 11 до 15 тисяч батуринців. Саме місто було пограбоване, в тому числі і православні храми, а потім, за наказом Меншикова, було спалене, а церкви знищені.
Нагадаємо, що фонд Миколи Томенка «Рідна країна» зняв фільм про трагедію всеукраїнського масштабу та палац останнього українського гетьмана Кирила Розумовського у Батурині.
Ретроспектива
Гетьман Іван Мазепа прагнув визволити Україну з-під московського ярма. Він все більше переконувався в тому, що Петро I нищить основи Гетьманщини як держави. Отож, Мазепа вирішив використати умови, створені Великою Північною війною між Швецією і Московією (1700—1721 рр.).
Наприкінці жовтня 1708 р. гетьман відправив стародубському полковнику Скоропадському грамоту з викладом причин, що спонукали його до укладення україно-шведського союзу з Карлом ХІІ:
«Москва вже давно має всілякі наміри проти нас, — писав Іван Мазепа, — а останнім часом почала відбирати українські міста, виганяти з них пограбованих і доведених до убогості жителів і заселяти своїми військами. Я мав від приятелів таємне застереження, та й сам ясно бачу, що ворог хоче нас — гетьмана, усю старшину, полковників і усе військове начальство — прибрати до рук у свою тиранську неволю, викорінити ім’я запорізьке і звернути усіх у драгуни і солдати, а весь український народ піддати вічному рабству. Я дізнався про це і зрозумів, що Москва вступила до нас не заради того, щоб нас захистити від шведів, а щоб вогнем, пограбуваннями і вбивством винищувати нас. І от, за згодою всієї старшини, ми зважилися віддатися в протекцію шведського короля в надії, що він оборонить нас від московського тиранського ярма і поверне нам права нашої вільності…»
Український гетьман пішов на відрив від Москви, обравши в союзники молодого і амбітного короля Швеції Карла ХII. За Мазепою також пішло Українське козацтво на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнком і провідні члени старшини Гетьманщини. Дізнавшись про перехід Мазепи на шведську сторону московський цар-збоченець Петро І дає наказ своєму сатрапу і коханцю Меншикову знищити гетьманську столицю.
Оборону Батурина очолив козацький полковник Дмитро Чечель. На пропозицію московитів скласти зброю козаки відповіли, що скоріше вмруть, ніж віддадуть гетьманську столицю супостату. Кілька разів Меншиков кидав свої війська на штурм козацької твердині, але влучний гарматно-рушничний вогонь зводив нанівець зусилля окупантів. Батурин, добре укріплена фортеця з належним запасом провізії і боєприпасів, міг витримати і багатомісячну облогу. Але зрадник Іван Ніс надав інформацію Меншикову про таємний лаз, що вів у фортецю. Московське військо, скориставшись підземним ходом, вступило в місто…
| Історик і журналіст з Чернігова, один із провідних вітчизняних мазепо- знавців Сергій Павленко окреслив масштаби цієї катастрофи такими словами: «жертвами погрому 2 листопада (13 – за новим стилем) 1708 р. у Батурині стали 5-7 тис. мирних громадян, 6 – 7,2 тис. військовиків, а разом – 11-14 тис. батуринців, сердюків, козаків». Дослідник також докладно вивчив нищення московськими загарбниками православних батуринських церков і жителів, що там ховалися. Факт різанини визнавали й самі його організатори, хоч і нічого злочинного у цьому не бачили. У книзі «Журнал, или Поденная записка, блаженныя и вечнодостойныя памяти государя императора Петра Великого с 1698 года, даже до заключения Нейштатского мира (напечатан с обретающихся в кабинетном архиве списков, правленных собственною рукою его императорского величества)», виданій в 1770 році у Санкт-Петербурзі, було прямо написано: «И первых воров Полковника Чечеля и Генерального Есаула Кениксека с некоторыми их единомышленники взяли, а прочих всех побили, и тот город со всем сожгли и разорили до основания, где зело много изменника Мазепы богатства взяли». |
Як писав шанований український історик XIX ст. Микола Маркевич: «Сердюки були частиною вирізані, частиною пов’язані в одну юрбу мотузками. Помстившись за вчорашнє, Меншиков доручив катам стратити їх різноманітними стратами; військо, скрізь і завжди готове до грабунку, разсеялось по домівках обивательським, і, не розбираючи невинних від винних, винищило мирних громадян, не пощадив ні жінок, ні дітей. Сама звичайна смерть була живих четвертувати, колесувати і на палю садити, а далі вигадані були нові роди мук, саме уяву в жах приводять». За свідченням шведського історика Фрікселя, збоченець Меншиков наказав розп’ясти трупи козаків на плотах і пустити їх по річці Сейм. Цей акт тероризму, за задумом Меншикова, мав на меті залякати українців. Окупанти хотіли, щоб населення Гетьманщини побачило долю, що спіткала Батурин.
Трагедія європейського рівня
Знищення Батурина разом із цивільним населенням було трагедією не тільки українського, а й міжнародного, європейського рівня. Тогочасні європейські газети так описували події у Батурині — «Страшна різанина», «Вся Україна в крові», «Жінки і діти на вістріях шабель». З такими назвами виходили провідні газети Франції — «Gazette de France», «Paris Gazette», «Lettres Historique», «Mercure historique», «Clef du Cabinet». Вони писали, що «страшний цар жадібний до крові в Україні… Всі мешканці Батурина, незважаючи на вік і стать, вирізані, як наказують нелюдські звичаї московитів»; «Вся Україна купається в крові. Меншиков показує жахи московського варварства».
Однозначним було ставлення європейських дипломатів, які побували у Московському царстві. Англійський посол Чарльз Вітворт інформував із Москви про втрати мирного населення в Батурині: «Зарізано жорстоко шість тисяч чоловік без огляду на вік і стать». Лорд Чарльз Уайтворт, виконавши посольську місію, опублікував у Лондоні у 1710 році «Звіт про Росію», у якому прямо вказав : «місто Батурин негайно було взято і спалено, і понад сім тисяч чоловік було вбито незалежно від віку й статі».
Загартований після численних походів і війн камергер (тобто придворний чин високого рангу) Карла XII Адлєрфельд, який загинув під Полтавою у 1709 році, занотував у своєму щоденнику: «Перебили і старих і малих, не оглядаючись на стать та вік. Взяли сорок гармат. Спалили місто і 30 млинів, що стояли на річці Сейм. Все пограбували. Комендант родом прусак був взятий, з ним гірко вчинили».
Отже, Європа XVIII cт. однозначно сприйняла батуринську різанину як військовий злочин, як злочин проти цивільного населення, як злочин проти людяності, хоч і термінів таких ще не існувало. Вони з’явилися тільки у XX ст. після приголомшуючих звірств комуністів, нацистів та їхніх послідовників.
Батуринська трагедія в українській літературі
Батуринські події знайшли відображення в народній думі «Семен Палій і Мазепа»:
«А в городі Батурині
Мужиків та жінок
У пень сікли да рубали,
Церкви палили,святості да
Ікони під ноги топтали».
У поемі-містерії «Великий льох» Тарас Шевченко такими рядками відгукнувся на Батуринську трагедію:
«Я була ще недолітком,
Як Батурин славний
Москва вночі запалила,
Чечеля убила,
І малого і старого
В Сейму потопила.
Я меж трупами валялась
У самих палатах
Мазепиних… Коло мене
І сестра, і мати
Зарізані, обнявшися
Зо мною лежали».
Також подіям Батурина присвячені: повість Богдана Лепкого «Батурин» (1927), з першої книги історичної епопеї «Мазепа»; роман Романа Іваничука «Орда» (1992); збірка поезій Івана Шкурая (Деснаша) «Батуринська голгофа»; дума А. Пашкевича на слова Івана Мазепи та Й. Струцюка «Горить Батурин»; історичне оповідання Олелька Островського «Руйнування Батурина» (1913).
Вшанування пам’яті
Завдяки голові Народного Руху України В’ячеславу Чорноволу і товариству «Просвіта» традицію вшановувати жертв Батурина започатковано відразу після відновлення незалежності – у 1992.
Однак, на державному рівні заходи проводяться тільки після Помаранчевих подій — з 2005 року. Нащадки тих, кого нищила озвіріла московська солдатня, відбудували Батурин лише у нинішньому, ХХІ столітті.
«Батуринська трагедія» — офіційна, державна назва подій у Батурині, яка була встановлена з ініціативи Президента Віктора Ющенка Кабінетом Міністрів. У 2008 році у Батурині на державному рівні відбулися заходи з перепоховання жертв Батуринської трагедії. Останки були перепоховані у знову побудованій Замковій церкві Воскресіння Господнього, яку за наказом Меншикова спалили московські війська після взяття міста. Новий храм відновлений за зразком православних українських церков кінця XVII століття майстрами з Львівської області за сприяння Харківської облдержадміністрації. У 2005-10 рр. з ініціативи Віктора Ющенка у Батурині було розбудовано Національний історико-культурний заповідник «Гетьманська столиця». Його відвідали протягом останніх десяти років сотні тисяч туристів з України та з-за кордону. У 2007 році Ющенко підписав Указ «Про деякі питання розвитку та селища Батурин». Згідно з ним спорудили в 2008 році Меморіальний комплекс пам'яті жертв взяття Батурина. 13 листопада 2008 Верховна Рада України вшанувала хвилиною мовчання пам'ять жертв Батуринської трагедії. Ініціатором виступив на той час народний депутат, а нині віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань В'ячеслав Кириленко.
У Полтаві зусиллями голови Полтавського обласного об’єднання товариства «Просвіта» Миколи Кульчинського було збудовано і за участю Президента Петра Порошенка урочисто відкрито пам’ятник гетьману Іванові Мазепі. Монумент став символом незнищенності українського Духу. Згідно із постановою Верховної Ради «Памʼятні дати та ювілеї 2018 року» з ініціативи адміністрації Президента України Петра Порошенка та Українського інституту національної пам’яті до переліку Днів пам’яті, які відзначаються на державному рівні, внесено Батуринську трагедію.
