chrome firefox opera safari iexplorer

14  квітня 1887 року народився відомий український скульптор Іван Кавалерідзе

14 квітня 2019 о 11:07
zn.ua

Він прожив 91 рік, і його життя було сповнене творчості, любові, унікальних подій і навіть ризикованих поворотів долі. Ось кілька цікавих фактів: 

1.Іван Кавалерідзе народився в хуторі Ладанському (нині Роменський район Сумщині). Дід  майбутнього скульптора – Васо Кхварідзе – разом з генералом Ладанським приїхав до України після Кавказької війни в середині ХІХст. Переповідають, що саме генерал переінакшив важке для вимови прізвище грузина на «Кавалерідзе». 

  1. Закінчивши 1901р. трикласну парафіяльну школу, Іван опинився у Києві – його забрав до себе чоловік материної сестри, Сергій Мазаракі. Навчався у гімназії Валькера. Потім подався до художнього училища, мріючи стати архітектором. Виявилося, що навчання на архітектурному відділенні коштує 100 рублів на рік, а на скульптурному – 10. Так хлопчик з бідної селянської родини мимохіть зробив вибір усього свого життя.

3.У 1909—1910  р.р. І.Кавалерідзе навчався в Петербурзькій академії мистецтв, затим рік стажувався в Парижі. Повернувшись 1911-го до Києва, дізнався про оголошення конкурсу на кращий проект пам’ятника княгині Ользі, взяв у ньому участь і… отримав першу премію. 

Так перед Михайлівським Золотоверхим монастирем постала скульптурна композиція: свята рівноапостольна княгиня Ольга, Андрій Первозванний та просвітники Кирило і Мефодій. 4 (17) вересня 1911р. пам‘ятник був урочисто відкритий, і невдовзі його вже називали окрасою Києва. ( У 1919р. більшовики знищили скульптуру княгині Ольги, а через 6 років композицію й зовсім знесли.Тільки 1996-го її відновили).Завдяки гонорарові, отриманому Іваном, батьки нарешті позбулися боргів, а чотири його сестри отримали  добру освіту.

  1. Івана Кавалерідзе 1915 р. мобілізували до війська. Служив рядовим у Вологді, Вятці, потім у Петергофі закінчив школу прапорщиків, після чого був відряджений до Царського села. Під час лютневої революції охороняв  палаци і навіть – царську родину. Як комендант відповідав за те, щоб  мистецькі цінності не викрали, не вивезли силоміць. Тоді Кавалерідзе познайомився і не раз спілкувався з родиною царя (ще один «мінус» у біографії з погляду радянської влади — крім розстріляного тестя та роботи в Київській  управі за німецької окупації). 

5.Більшовики  вирішили встановити у Ромнах пам’ятник Тарасові Шевченку – як «борцеві проти царату». Для роботи над пам’ятником скерували І.Кавалерідзе.  Монумент – один з перших за радянських часів — відкрили наприкінці грудня 1918р. А потім зруйнували – як «твір, маловартісний у художньому сенсі».

  1. Друга світова війна застала Івана Кавалерідзе в Карпатах, на зйомках стрічки «Пісня про Довбуша». Іван Петрович пішки дістався Києва, на той час окупованого німцями. Погодився очолити відділ мистецтв у міській управі, яку очолював член ОУН (М) Володимир Багазій. На початку 1942р. керівництво міської управи було усунуте, а незабаром – страчене. Кавалерідзе дивом вдалося вціліти. За короткий час перебування на посаді він врятував не одне українське життя. Наприклад, визволив із Сирецького концтабору кінооператора Володимира Войтенка, з яким по війні зняв фільми «Григорій Сковорода» та «Повія» з Людмилою Гурченко у головній ролі. Найвідоміша робота В.Войтенка – стрічка «В бій ідуть одні «старики»» режисера Леоніда Бикова.

«Колаборант» І.Кавалерідзе не був репресований радянською владою завдяки його вже тоді світовій славі як скульптора і кінематографіста. 

  1. Розповідають, що І.Кавалерідзе двічі мав можливість по війні опинитися в Німеччині. 1943р. в окупованому Києві нібито до нього прийшов німецький офіцер і запропонував виготовити погруддя Гітлера. Скульптор відомовився, мовляв, ліпить лише з натури. Тоді німець нагадав, що Леніна той «створив» не з натури. На це Іван Петрович сказав, що кілька разів бачив Леніна в Парижі, а от Гітлера – жодного разу. Офіцер запропонував… поїхати до Берліна. Чому поїздка не відбулася, невідомо. Зрештою, як і те, чи мала місце пропозиція насправді. Шанс все ж таки виїхати до Берліна був – коли Кавалерідзе запропонували працювати на кіностудії UFA («Універсум Фільм Акцієнгезельшафт», від 1946р. – DEFA). Але й з другої пропозиції майстер не скористався.
  2. Іван Кавалерідзе більше відомий загалові як скульптор. Але він був ще й талановитим кінорежисером. Скажімо, до 1940р. мало не 50% прибутку Київської кіностудії давали фільми О.Довженка та І.Кавалерідзе. Вперше у світі саме Кавалерідзе почав застосовувати павільйонні зйомки; винайшов спосіб використання фонограми таким чином, щоб звук співпадав із зображенням; створив жанр кіноопери (перша у світі – «Наталка Полтавка»). Перший фільм І.Кавалерідзе мав назву «Ключі щастя». Загалом же він зняв 8 фільмів і написав 4 сценарії.
  3. Івана Кавалерідзе не любили ні Сталін, ні Хрущов. Першого дратувало, що у стрічці «Злива» режисер показав, як чеченці б’ють царську армію. Другий звинувачував скульптора у ненависному для нього «кубізмі». До речі, друзі та знайомі не раз попереджали Кавалерідзе, що рано чи пізно за ним прийдуть «чекісти». До таких припущень спонукала й доля Іванового тестя, письменника Пилипа Капельгородського, заарештованого енкаведистами 1938р.(про те, що він був одразу розстріляний, родина дізналася тільки у 1950-і). Кажуть, ніби письменник Улас Самчук, виїжджаючи на Захід, перед будинком на Брест-Литовському проспекті, де мешкав Кавалерідзе, перехрестився зі словами: «Царство йому небесне!..»
  4. 10. І.Кавалерідзе створив три пам’ятники Григорію Сковороді, причому два – на одному й тому самому місці. 22 грудня 1922 р. у Лохвиці, на Полтавщині, до 200-річчя великого філософа відкрили пам’ятник із цементу. Під час Другої світової він був зруйнований.  До 250-річчя від дня народження Сковороди  у Лохвиці відкрили вже бронзовий пам’ятник. Третій монумент авторства І.Кавалерідзе встановлений на Контрактовій площі у Києві.  Коли скульптора  питали, скільки коштувало спорудження першого пам’ятника великому українцеві, Кавалерідзе відповідав: «20 пудів пшениці». За його словами, 6 пудів отримали формувальники — двоє братів Орленків; 5 пудів дали за підводу, котра доправила  збіжжя їхнім родинам  до Києва; 7 пудів обійшлося будівництво – пісок, цемент, транспортування тощо; 2 пуди отримав сам автор.

11.В останні роки життя скульптор працював уночі, з 22.00 до 6.00 ранку. Так дійсність не видавалася йому настільки сумною, ніж у безжальному денному світлі. У його двокімнатній квартирі бувало багато відомих людей: С.Параджанов, Тетяна Яблонська, Л.Осика…

Підготувала Олена Бондаренко,

 Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути