chrome firefox opera safari iexplorer

7 квітня виповнюється 100 років від дня народження видатного українського історика Омеляна Пріцака

07 квітня 2019 о 10:33
LB.ua

Омелян  Йосипович  Пріцак народився 7 квітня 1919р. в с. Лука на Самбірщині (на той час – Західноукраїнська Народна Республіка), в родині механіка потяга Йосипа Пріцака та Емілії Карпо. Батько  воював у складі Української Галицької Армії й загинув у польському полоні. Мати вийшла заміж удруге і з новим чоловіком, Павлом Сарамагою, та однорічним сином переїхала до Тернополя.

У 1921—1936р.р. Омелян мешкав у Тернополі. Самотужки вивчав східні мови. Закінчив Тернопільську державну гімназію № 1 з польською мовою навчання: мама вирішила виховуівати сина поляком – вважала, що так буде для нього безпечніше і певніше. Однак саме в гімназії юнак ідентифікував  себе як українець, а дослідження власного походження  допомогли отримати перший досвід роботи з архівними документами. По закінченні гімназії  вступив на історичний факультет Львівського університету, який завершив у 1940р. Безпосереднім наставником Пріцака був Агатангел Кримський. Себе молодий науковець завжди зараховував до історичної школи Михайла Грушевського.   

У 1936—1941рр. О.Пріцак працював секретарем Комісії нової історії України Наукового товариства імені Тараса Шевченка, науковим секретарем  Львівського відділу Інституту історії України, навчався в аспірантурі Інституту мовознавства АН УРСР під керівництвом А.Кримського. 

Видатний історик, щоб запобігти мобілізації свого талановитого учня  до Червоної армії у 1940р., застосував усі свої можливості. Однак, попри зусилля, восени цього ж року О.Пріцак опинився у радянському війську. Під час Другої світової війни потрапив у німецький полон. Втік з полону, дістався до окупованого Львова, зустрівся з І.Крип’якевичем. Отримав від нього рекомендаційного листа до О.Оглоблина, напівлегально вирушив до Києва, маючи намір розшукати А.Кримського, якого нібито тримали у Звенигородці.  Знайти вчителя не вдалося – Кримського  на той час вивезли до Харкова.  О.Пріцак повернувся до Львова і 1943р. виїхав до Німеччини.

 У воєнні та повоєнні роки навчався у Берлінському  та Геттінгенському університетах. Крім історії Східної Європи, вивчав арабістику, східні мови. 1948р. захистив дисертацію, затим викладав  українську та польську мови у Геттінгенському університеті. До 1960р. працював доцентом і професором університетів у Геттінгені, Гамбурзі. У 1960—1964р.р. викладав в університеті штату Вашингтон (м. Сієтл), Гарвардському університеті.

У 1964—1990р.р. постійно мешкав  у  США, викладав у Гарвардському університеті. 1964р. ініціював  українознавчий центр у Гарвардському університеті, очолив кампанію зі збирання коштів на його створення  серед української громади Америки.  У 1973—1989р.р. — директор Українського наукового інституту Гарвардського університету.

1970р. О.Пріцака було  обрано членом Американської академії мистецтв і наук. 1985р. він став  Почесним доктором літератури Альбертського університету (Канада). 1990р. О.Й. Прицак переїхав до України.  Викладав історіографію та історіософію в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка, у 1991—1996р.р був директором Інституту сходознавства ім. А.Кримського НАН України.

1996р. через погіршення стану здоров’я дружини О.Й.Прицак повернувся до США. Відтоді приїздив до України ще двічі – у 1997 та 198 роках. Помер  видатний вчений 2006р. у Велслі, передмісті Бостона.

Омелян Пріцак є автором  концепції про походження Русі та унікальної книги «Походження Русі». Відомий у світі як один зі співзасновників Міжнародної асоціації україністів,  керівник її археографічної комісії. Завдяки його зусиллям розпочато упорядкування «Гарвардської бібліотеки давнього українського письменства». Один з ініціаторів перевидання багатотомної «Історії України-Руси» М. Грушевського.  З його аналізу історіософії видатного українського історика починався перший том видання.

Автор близько 1000 наукових праць зі сходознавства та історії України. Зокрема, «Караханідські студії», «Староболгарський список князів», «Підстави тюркської філології», «Хазарсько-єврейські документи Х століття», «Слов'яни і авари», «Походження Русі», «Що таке історія України?», «Історіографія та історіософія Михайла Грушевського», «Шевченко-пророк».

Протягом  70 років наукової діяльності О.Пріцак зібрав великі книгорзбірню та  мистецьку колекцію, що складається з рукописів, друкованих видань, архівних документів, мистецьких, археологічних, нумізматичних пам'яток. 

Науково-мистецька колекція О. Й.Пріцака, за сприяння Києво-Могилянської Фундації в Америці, була передана до «Могилянки», де створено    Меморіальний кабінет-бібліотеку Омеляна Пріцака  Тут зберігаються 20 тис. рукописних та друкованих  книг XVI—XXIст.ст. всіма європейськими  мовами та понад 20-ма східними, понад 33 тис. архівних документів і понад 300 творів живопису та графіки, предметів декоративно-ужиткового мистецтва, записів класичної музики.

 Підготувала Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

 

 

22 грудня

Інші дати
Народився Данило Самойлович
(1744, с.Янівка, Чернігівська область - 1805) – український медик, засновник епідеміології в Російській імперії, фундатор першого в Україні наукового медичного товариства. Першим довів можливість протичумного щеплення.
Розгорнути
Народилася Марко Вовчок (Марія Вілінська)
(1833, Росія – 1907) – українська письменниця. Автор повістей «Інститутка», «Кармелюк», «Невільничка», «Сава Чалий».
«Вже нігде нема такого широкого степу, веселого краю, як у нас. Таки нема, нема, нема та й нема! Де такі тихії села? де такії поважнії, ставнії люде? Де дівчата з такими бровами? Згадати любо, побачити мило, тільки що жити там трудно» (Марко Вовчок)
Розгорнути
День енергетика
Свято встановлено в Україні «…на підтримку ініціативи працівників енергетики та електротехнічної промисловості України…» згідно Указу Президента України «Про День енергетика» від 12 листопада 1993 р. № 522/93.
Розгорнути
День працівників дипломатичної служби
Свято встановлено в Україні «…ураховуючи важливу роль працівників дипломатичної служби України у підтриманні мирного і взаємовигідного співробітництва України з членами міжнародного співтовариства, забезпеченні при цьому національних інтересів і безпеки України, а також захисті прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном…» згідно Указу Президента України «Про День працівників дипломатичної служби» від 21 листопада 2005 р. № 1639/2005.
Розгорнути