chrome firefox opera safari iexplorer

4 червня 1863 року народився архітектор Владислав Городецький

04 червня 2019 о 10:51
uahistory.com

Теплими ночами на початку червня, коли все довкруг нарешті вгамовується і блаженно засинає, в Пасажі відбувається дивовижне. Красивий чоловік у елегантному вбранні ставить на триногий столик недопиту філіжанку кави, повагом підводиться, зручно вмощується в автомобілі, розкішно оздобленому сріблом і червоним деревом, і рушає  вулицями Міста, якому назавжди віддав частину себе. Авто кружляє, мавпочка чіпляється гострими кігтиками за плече, водій безпомильно знаходить  створене ним багато років тому: Міський музей, караїмську кенасу, костел св.Миколая… Вхід на вулицю, де розташована найулюбленіше творіння — «Будинок з химерами»  — перекрито височезним чавунним парканом. Чоловік зітхає, вдивляючись на віддалі у примхливі обриси будівлі, зведеної ним колись для себе і  коханої Корнелії. Йому прикро, що розкішним інтер’єром не мають змоги помилуватися всі охочі – зачинивши двері перед відвідувачами, теперішня влада сама користується його будинком… 

Лешек Дезидерій Владислав Городецький, польський шляхтич і геніальний український архітектор, присвятив Києву 30 років свого життя. Кияни захоплювалися ним, адже за всіх обставин був самим собою. Вдягався за останньою паризькою модою, ходив на каву до Пасажу  з прирученими слоником чи жирафом, вирушав на полювання до далеких екзотичних країн і привозив для міських музеїв купу екпонатів, а для звіринця – живих невідомих тварин. Нарешті, збудував фантастичний будинок, що мало не одразу оповився різними вигадками та забобонами…

Один із найвідоміших архітекторів століття, якого фахівці порівнюють з
великим іспанцем Антоніо Ґауді,   народився не лише з креслярським інструментом
у правиці, а й зі срібною ложкою  в роті.  Його батько, Владислав-старший, унтер-офіцер
Ольгопольського уланського полку та учасник Кримської війни 1853–1856 р.р.,
походив зі старовинного шляхетського роду гербу Корніц. Коли вийшов у
відставку, оселився в с.Шолудьки (нині Немирівський район Вінницької області), у
маєтку свого діда Яна Ігнація. Взяв шлюб з 
чарівною панною Леопольдиною, донькою поміщика Юзефа Ґлюзинського,
відомого етнографа та агронома. В родинному маєтку Городецьких у подружжя й
народився первісток — Лешек Дезидерій Владислав. 

Затим родина переїхала до Жабокричів, на обійстя Ґлюзинських. Хлопчик
зростав у атмосфері любові, щастя й достатку. Розкішний палац із великою
бібліотекою та більярдом; цегельня, млин, стайня з кіньми, дороге фортепіано
австрійської фірми Зейтнера; гречна прислуга…       

Лешекове щастя тривало 10 років, аж поки царський уряд не пригадав
шляхтичам Ґлюзинським участь у протимосковських виступах. Жабокричі довелося
продати. Родина повернулася до Шолудьків. 

16-річним Владислав вступив до Одеського реального училища. Закінчив його з
похвальною грамотою «за  успіхи в
малюванні», вирушив до Академії мистецтв у Петербурзі. Вік вступників
обмежувався 16 — 20 роками, але 22-річного Городецького, з огляду на його
непересічне обдаровання, прийняли. Проте вогкий і холодний клімат «північної
Пальміри» виявився шкідливим для юнака: після 4-го курсу Владислав залишив
навчання і поїхав до Києва, працювати помічником головного архітектора округу.  

За якийся час Городецький – товариський, щирий, відмінний стрілець і
мисливець — «обріс» корисними знайомствами. Друзі з Імператорського товариства
мисливців організували замовлення – сажковий павільйон і тир на Лук’янівці для потреб 
Товариства. Робота всім сподобалася. Ринули нові замовлення: цукрозавод
і будинок управителя у Шпикові; каплиця у Рахнах; лікарня і стайня в Мошнах;
спиртзавод у Байбузах; дві гімназії та церква в Черкасах; шлюзи на р.Вільшаній;
міські каналізаційні  мережі та
машинобудівний завод у Києві;Вишневецький палац у Збаражі на Тернопіллі та
Блакитний -  у Черкасах…  

У серпні 1899 р. за проектом і під керівництвом В.Городецького на пагорбі
над Європейською площею був побудований Міський музей (нині – Національний
художній музей).

У 1900 р. на замовлення «тютюнових королів» — купців Когенів – Вацлав
Городецький почав роботу над проектом караїмського молитовного будинку  (кенаси) на вул. Підвальній (нині — Ярославів
Вал).     Роботи тривали 2 роки. По завершенні Городецький
отримав від вдячної караїмської громади подарунок —  землю на набережній Євпаторії  для побудови власної вілли.  

 Затим у Києві постав витриманий у неоготичному
стилі костел Св. Миколая, на будівництві якого вперше були використані  залізобетонні перекриття.  

 Лешек Дезидерій Вацлав Городецький
став не лише знаною та шанованою в Києві персоною, а й одним із найзаможніших
мешканців міста. Цьому, варто сказати, сприяв і шлюб з донькою Йосипа Марра,
купця 1-ї гільдії  й власника двох
винокурень на Куренівці (для коханої дружини Корнелії, що стала відтепер
дворянкою, Владислав розробляв унікальні – в одному примірнику! – прикраси,
вбрання та взуття). Невдовзі у подружжя народилася єдина донька Гелена.  

Завдяки тестевим контактам Владислав опинився у вищому світі, серед
місцевих підприємців, почав отримувати дедалі серйозніші замовлення. Небавом і
сам створив «Будівельну контору домової каналізації архітектора В. В.
Городецького», яка будувала туалети та приєднувала їх до міської каналізації. 

Городецький був співвласником цементного заводу (ось звідки прикраси з
цементу на його будинках!), а також власником будівельної фірми та заводу
вуглекислоти. 

За якийся час Городецький  увійшов до
складу Домобудівного товариства, монополіста-забудовника
території  колишньої садиби професора Мерінґа (це була чималенька ділянка -  від
Хрещатика до Банкової). Почали будувати «Континенталь», найпрестижніший та найдорожчий з-поміж
київських готелів. Кошти за роботу Городецький  вклав у 
акції Київського цементного заводу «Тор».

Затим настала пора відомого «Будинка з химерами».  

Про нього варто розповісти докладніше.   

Розташований будинок у центрі Києва, просто навпроти нинішньої адміністрації
Президента України. А колись усе виглядало інакше. Місцина була доволі
занедбаною й порослою чагарями. Аж поки 1898р., на місці осушеного Козиного болота,
постав «Театр Соловцова», названий за прізвищем його засновника -  актора і драматурга Миколи Соловцова (нині
театр імені І.Франка).

Ділянка на кручі, що нависала над театром, досить довго «провисіла» й на
міському аукціоні: ніхто не хотів її купувати, бо для будівництва була геть не
придатною. Тоді  її й придбав Городецький.  А коли стало відомо, що він має намір там
поставити будинок – містяни якийся час перебували у стані превеликого подиву.
Котрий, до речі, не минув, а навпаки, зростав у міру розгортання робіт.

Споруда у стилі модерн була першою в Києві зведена за допомогою нових на
той час матеріалів – бетону і цементу. Ще два роки пішло на зовнішнє та
внутрішнє оздоблення. 

З боку теперішньої  Банкової будинок
виявився триповерховим, а з боку театру ім. Івана Франка  мав шість поверхів.  Коли дійшла черга до зовнішнього оздоблення –
збігався заледве не весь Київ. Фасад пишно прикрашений фігурами  дівиць із рибальськими сітями та верхи на
рибах; дельфінами й різними гадами 
морськими; були тут і крокодили, й жаби та ящірки, й левиця, що б’ється
з орлом, і водостоки у вигляді слонячих хоботів та довжелезних змій…   

Вартість землі та будівницта 
становила 133 тисячі рублів. Городецький, витративши такі великі кошти
на будівництво, став використовувати будинок як прибутковий, щоб окупити
витрати. Шість із семи квартир  винаймали
заможні постяльці – бідноті  така розкіш
була не до снаги. Мешканці навіть могли пити вранішню каву зі свіженьким
молочком: у дворі будинку тримали пару корів, а корівник був так розташований,
що до помешкань не долинало жодного запаху. 

Один поверх – перший, якщо дивитися з боку центрального входу на Банковій —
займали  Городецький з родиною. Плануючи
помешкання, архітектор прорахував кожну дрібничку. Перші промені світили у
вікна кімнат для прислуги; десь опівдні сонце осявало кабінет господаря – якраз
коли той починав працювати; під вечір воно освітлювало вітальню.   

Внутрішнє оздоблення кам’яниці не лише не поступалося, а й перевершувало
зовнішнє. Стіни кімнати, першої за центральним входом, суціль вкривали розписи
з життя підводного світу, у центрі стелі — майстерно виліплений з гіпсу спрут
зі щупальцями у вигляді  водоростів,
раковин, морських зірок — різнокольорових, вкритих шаром перламутру.  

Колишню вітальню  Городецького
прикрашає ліпнина  з гірлянд  ірисів та інших квітів у білих, рожевих і
ніжно-зелених кольорах. Майже у всіх кімнатах — старовинні груби, облицьовані
рідкісними коштовними кахлями. Печі можна розтопити будь-коли.

Ліпнина в їдальні зображує всіляку городину: часник, буряк, артишоки.   

На верхні поверхи ведуть сходи з білого мармуру. Між 4-м і 5-м іще сам
Городецький  встановив електричний
світильник у вигляді велетенського сома – він працює й зараз.  

 Подальшу долю  будинку вирішила хазяйська пристрасть –
полювання.  1912р. заради поїздки до
Кенії, на сафарі, архітектор заклав 
дивовижний будинок Київському товариству взаємних кредитів, а повернути
вже не зміг, забракло коштів.

Будинок з химерами, як його назвали кияни, у 1913 р. придбав Данило
Балаховський, агент французького консульства у Києві.  За більшовицької влади, аж до німецької
окупації, будівля перетворилася на комуналку. Щоправда, мешкали тут викладачі,
митці та інша інтелігенція, ніхто недопалки об ліпнину не гасив і паркет на
дрова не розбирав.  

Після Другої світової Будинок з химерами прийняв у свої стіни хворих
комуністів, тобто став лікарнею ЦК КПУ. Отоді вже настали для нього лихі  часи. Стіни пофарбували похмурою олійною
фарбою, подекуди до 16 шарів завтовшки – і вони пойнялися тріщинами. З фасаду
почали валитися порожні зсередини цементні фігури. Потріскався фундамент. Нижні
поверхи заповнили були  землею, аби
додати будинкові стійкості, але це не допомогло.  

На час, коли почав сипатися Маріїнський палац (це він уже став резиденцією
Президента України), доживав мало не останні дні й Будинок з химерами, дедалі
більше хилячись у бік театру І.Франка. Тож у 2003—2004р.р. будинок
Городецького  дещо підрихтували:
відновили розписи, освіжили паркет, по-сучасному зміцнили стіни, фігури з
фасаду вкрили спеціальними сполуками, щоб не псувалися. Затим у Будинку з
химерами отаборилася президентська резиденція. Тож нині, не зважаючи на
численні звернення громадськості, пам’ятка залишається недоступною для огляду –
«маленькому українцеві» туди зась. 

Ми вже говорили, що Будинок з химерами оповитий різними вигадками та
забобонами. Містично налаштовані особи вважають, що якоїсь ночі всі його фігури
оживають і починають моторошні танці, котрі тривають до ранку.   

Ще подейкують, буцім перед тим, як назавжди залишити будинок, втрачений
через борги, Городецький вкляв його, й відтоді мешкати в ньому  можуть лише кревні родичі архітектора, всі ж
інші тут будуть нещасливими. Тож нібито мешканці потерпали від життєвих негараздів,
а організації, які тут перебували, зазнавали краху…

Великий архітектор назавжди покинув любий серцю Київ навесні 1920р. – співіснування
з більшовиками йому аж ніяк не смакувало. Оселився у Варшаві. У 1920 –1923р.р.
працював у міністерстві громадських робіт, від 1925р. очолював проектне
бюро  американської фірми «Генрі Улен і
К°». За проектом В.Городецького було побудовано м'ясокомбінат у Любліні, лазню
в Згєжу, казино в Отвоцьку та чимало інших споруд.

1928р. Владислав дістав  посаду
головного архітектора «Синдикату зі спорудження Перських залізниць».
Спроектував Тегеранський залізничний вокзал, готель та навіть палац для шаха
Рези Пехлеві.    

Наприкінці 1929 р. Городецький протягом шести тижнів полював у Мазендерані,
північній перській  провінції. Вже під
час екпедиції почувався недобре.   

3 січня 1930 р. польський шляхтич і геніальний український зодчий Лешек
Дезидерій Владислав Городецький  помер
від серцевого нападу  в тегеранському
готелі, який свого часу спорудив. Похований на римо-католицькому цвинтарі Долаб.
   На простій кам’яній брилі, що встановлена над
його могилою, викарбувано: «С. п.
Владислав Лешек Городецький. Професор архітектури. Нехай чужа земля буде йому легкою».

Зрозуміло, що Київ без Городецького був би зовсім іншим. Великий архітектор
додав йому, як неперевершений кондитер — пишній Великодній пасці — неповторних
родзинок, завдяки яким наша столиця набула вигляду, віддиху і смаку, властивих
лише Містові Городецького…    

Якщо ваші маршрут і настрій суголосні для невеличкої прогулянки, побувайте
на вулиці Городецького. Завітайте до Пасажу, привітайтеся з елегантним паном
Городецьким, який (у бронзі) попиває 
запашну каву за своїм бронзовим столиком. На столику — книга «В.
Городецький. В джунглях Африки. Щоденник мисливця», де колись він описав свої дивовижні
мисливські пригоди. У горнятку, яке тримає химерний київський зодчий,
відтворена навіть кавова пінка – теж у бронзі.

А раптом вам закортить пройтися до Городецького тихої ночі на початку червня? Тоді, може, саме вам поталанить підгледіти, як Лешек Владислав Дезидерій неквапно ставить горнятко на столик, підводиться і зручно вмощується за кермом свого епатажного авта, щоб навідатися до своїх безсмертних творінь…

Олена Бондаренко 

Громадський рух «Рідна країна»

19 серпня

Інші дати
Володимир Шинкарук
1954 – український бард, поет і композитор, викладач. Компакт-диски «Дім для душі», «Колір тиші», «Перекоти-НЕБО», «Шестиструнний дощ», «Прислухаюсь до серця», «Дороже крови», «Щоб серцем бути молодим».
 
Розгорнути
Преображення Господнє (Другий Спас)
Прийшов Спас – бери рукавиці про запас. Прийшов Спас – пішло літо від нас. (Народні прикмети)
Розгорнути
Народився Олесь Донченко
(1902, с. Великі Сорочинці, Полтавська область – 1954) – український письменник. Автор багатьох віршів, казок та поповідань для дітей та юнацтва, романів «Зоряна фортеця», «Золота медаль», повістей «Школа над морем», «Розвідувачі нетрів», «Лукія».
Розгорнути