chrome firefox opera safari iexplorer

13 грудня 1893 року народився український письменник Микола Хвильовий – символ Українського відродження

14 грудня 2019 о 23:23

 Як особистість і явище (саме так!) Микола Хвильовий діставав чи не найрозмаїтіші оцінки  радянських, зарубіжних, та й сучасних українських, дослідників. Одні характеризували  його як переконаного марксиста, що випадково «збився на манівці» українського Відродження. Інші – як провідника «буржуазного націоналізму» й ідейного натхненника антирадянського перевороту. Його прізвищем, чи то пак псевдонімом – «Хвильовізм» -  названа ціла течія у  політиці та культурі за часів літературної дискусії 1925-28р.р. Дискусії, що починалась як суто літературна і набула розвитку як політична – щодо місця України у світі (з Європою чи Москвою). 

Погляди самого Хвильового 
дедалі більше відрізнялися від офіційної ідеологічної лінії. Зокрема – у
сенсі «теорії боротьби двох культур», засновник якої Д.Лебідь говорив про «поєднання
двох культур» як підкорення «слабшої» (української) -  «сильнішою» (російською). На це М.Хвильовий
зазначав: «Українське суспільство,
зміцнівши, не помириться зі своїм, фактично, коли не юридично, «декларованим
гегемоном — російським конкурентом».

 Микола Хвильовий у
своїх памфлетах різко виступав проти примітивізації української культури, «…гопаківсько-шароварської «просвіти», що,
намацавши несподівані для себе можливості (прискорену українізацію),     робиться
червоною і йде «селозувати» (певніш профанувати) міську пролетарську культуру».
Водночас Хвильовий, собі суперечачи, доводив, що майбутнє української
культури – за свідомою українською міською інтелігенцією, котра апріорі була
чужою й ворожою для адептів «пролетарської культури»: «Робітнича класа на Україні була до цього часу настільки відірвана від
української культури, що на сьогодні вона не може дати безпосередньо від себе
своїх діячів для цієї ж таки культури».
   

Саме М. Хвильовий рішуче виступив проти «російського
диригента», кличучи  орієнтуватися на
Європу. Саме він  запропонував
суспільству теорію «Відродження нації», закликав «…якомога швидше покинути орієнтацію на російське мистецтво». Й був
звинувачений у  викривленні тієї ж таки
«лінії партії» в бік націоналізму чи й «фашизму». А тим часом секретар ВЦВК
А.Єнукідзе публічно заявляв, що  «українська культура повинна виростати з
російської»
.  

Дедалі гучніше залунали звинувачення Хвильового у підривній
роботі проти всієї радянської системи. Відомий його заклик: «Геть від Москви!» як
центру «всесоюзного міщанства», у сенсі культурної, мистецької окремішності, був
засуджений як головне гасло «буржуазного націоналізму». 

 Й. Сталін у листі
до  Л. Кагановича фактично дав «відмашку»
на скасування українізації, яка «…може
набрати… характеру боротьби проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти
російської культури і її найвищого досягнення — ленінізму»
. А отже, «відмашку»
на репресії українських патріотів.

 За два тижні до
самогубства Микола Хвильовий запише: «Голод
— явище свідомо організоване. Голод і розруха — хитрий маневр, щоб одним
заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою. Зрозумійте мене,
будьте на часинку «єретиками. Колізія тільки починається. Ця сталінська
п’ятирічка — тільки третій акт нашої драми. Два маємо ще попереду. Але чи
вистачить на них навіть нашого залізного терпіння? Хтось напевне знайдеться
відважний, хтось перший крикне: «Годі! Завісу
!»»…(Цитата за книгою А.Любченка
«Його таємниця»).  

 Микола Хвильовий народився
13 грудня і самостійно пішов із життя 13 травня. Він був чи не найзнаковішою
постаттю українського Відродження і символом найбільшого розквіту української
літератури у 1920-х роках. 

У біографії Хвильового чимало «білих плям», а його архів
і епістолярій досі не знайдені.  Відомо,
що Микола Григорович Хввильовий (Фітільов) народився у Тростянці. Його батько
походив з бідного дворянського роду, через вільнодумство був виключений з
Харківського університету і  поїхав у
село вчителювати. Мама, Єлисавета Тарасенко, була донькою бухгалтера, який
працював на цукроварні мільйонера Л.Кеніґа. Брат мами став  Миколі справжнім другом і прищепив йому
українські погляди (згодом загинув у бою, відстоюючи Українську Народну
Республіку). 

Після розлучення батьків Єлисавета Іванівна з двома синами
та трьома доньками переїхала у с.Зубівку, до сестри Лариси, заміжньої за
поміщиком Смаковським. Згодом знайшла роботу і забрала дітей —  окрім старшого, Миколи, якого родичі умовили
залишити в них на вихованні.

 Микола навчався у Колонтаївській початковій, а потім у
Краснокутській чотирикласній школах. Вечорами читав напам’ять тітці вірші Шевченка. Відновилися
стосунки з батьком, завдки якому захопився революційними ідеями. За що, власне,
був виключений з Охтирської, а затим – із Богодухівської гімназій.

Начитався Горкього, вирушив у мандри. Був докером у
Таганрозькому порту, робітником цегельні в станиці Іловайській, чорноробом у
Дружківській котельні… Поїхав до мами, яка вчителювала в Богодухівському
повіті, там працював у волосній управі. Займався просвітництвом, грав у
драмгуртку, де ставили п’єси
за творами українських авторів. 

У 1916 р. Микола Хвильовий уперше знайомить друзів зі
своїми творами. А восени вирушає на фронт, добровольцем. «Три роки походів, голодовки, справжнього
жаху, який описати я ніяк не ризикну,
три роки голгофи в квадраті»… 

У грудні1917 р. Хвильовий
повернувся до України. Вступив до Української партії соціалістів-революціонерів
(її лівого крила — «боротьбистів»).  Очолив
«Просвіту» на Богодухівщині. 

За часів гетьманату М.Хвильовий працює в  Богодухівській управі повітового старости, свого
дядька М.
Смаковського. Затим переїздить до Харкова, знову вертається до
села,пристає до повстанської «Мурахв’янської республіки», навіть керує штабом.
Але невдовзі залишає загін, вірний  Центральній
Раді, й разом із братом створює повстанськиу групу «вільних козаків» —
антигетьманців. До регулярних військ УНР загін Фітільова не приєднується.
«Фітільовці» розходяться по домівках, а керівництво армії Директорії заарештовує
їхнього  командира М.Фітільова. Тоді йому
дивом вдалося втекти   з-під розстрілу.   

У квітні 1919 р. Микола Фітільов вступив до КП(б)У. Воював
проти «білих», відступав і наступав з червоними, став політпрацівником, знову
потрапив під розстріл – тепер уже чекістів... Аж поки не опинився у Харкові, де
зайнявся культурою та освітою у військовому окрузі. Від Богодухова, де мешкають
дружина Катерина та донька Іраїда, не відривається, аж поки шлюб розпався. Тоді
Хвильовий остаточно вкорінився у Харкові. 

З «подачі» В.Еллана-Блакитного письменник співпрацює з
«Встями ВУЦВК», видавництвом «Червоний Шлях», поринає    в літературну працю.
Видає збірки  віршів «Молодість» і «Досвітні
симфонії». На противагу суціль проросійському 
Всеукраїнському Пролеткультові, задуманому в ЦК КП(б)У, ініціює
створення Федерації  письменників і митців.  

Виходять друком збірки оповідань Хвильового – «Сині етюди», «Осінь».   

1923р. Микола Хвильовий створює  Спілку пролетарських письменників «Гарт».  Невдовзі між керманичем «Гарту»
В.Елланом-Блакитним та М.Хвильовим виникає конфлікт: останній не  сприймає «диктаторського» характеру першого і
його позицію щодо «пролетарської літератури».У конфлікті Хвильовий посставив
крапку вбивчим афоризмом:«Політик Блакитний повісив у собі поета Еллана».

Пише низку гострих памфлетів, у центрі яких – проблема
місця і ролі самобутньої української культури. 

Тим чаасом у плани радянської влади  не входило збереження української культури, як
і саме існування української нації.

У квітні 1926р. Сталін у листі до Кагановича зазначає:«Тоді, коли західноєвропейські пролетарі та
їх комуністичні партії сповнені симпатій до «Москви»… український комуніст
Хвильовий не має сказати на користь «Москви» нічого іншого, окрім як закликати
українських діячів бігти від «Москви» якомога швидше…тільки в боротьбі з такими
крайнощами можна перетворити зростаючу українську культуру та українську
громадськість на культуру й громадськість радянську»…

Сигнал надійшов. І його було почуто. У таємному циркулярі
ДПУ «Про український сепаратизм» говориться, що в українському суспільстві
наростає хвиля антирадянських та антиросійських настроїв, надто в середовищі діячів
культури. А також, що Хвильовому симпатизує націоналістична еміграція.

Микола Хвильовий опиняється під прицілом ДПУ.  

В Україні лютує колективізація з «ліквідацією куркуля як
класу», накочується дев’ятий вал розправ 
з інтелігенцією, на обрії маячить привид Голодомору.   

Хвильовий намагається почати з чистого аркуша. Ініціює
створення у 1930р. ПРОЛІТФРОНТу.
Однак вони – Хвильовий і ПРОЛІТФРОНТ –  вже не в змозі врятувати одне одного. 

У
квітні 1933 р. Микола Хвильовий відверто, не криючись, заявляє: «Голод — явище свідомо організоване.
Голод і розруха  — хитрий маневр, щоб
одним заходом упоратися з дуже небезпечною українською проблемою
»…

ДПУ заарештовує Михайла Ялового. Акт відчаю – спроба
врятувати друга. Розммова Хвильового з керівництвом ДПУ, результату –нуль.  . 

Й тоді письменник Микола Хвильовий кидає черговий –
останній! – виклик режимові. А водночас – рятує власну гідність. Він зважується
на самогубство. 

13 травня 1933 р. до Миколи Хвильового навідалися
колеги-письменники Олесь Досвітній і Микола Куліш. Коли вже вирішили прощатися,
Микола Хвильовий вийшов до свого кабінету. Пролунав постріл…  

«Арешт Ялового — це розстріл цілої генерації. За що? За те, що ми були
найщирішими комуністами? Нічого не розумію, за генерацію Ялового відповідаю
перш за все я, Микола Хвильовий.
«Отже», як говорить Семенко... ясно… 

Сьогодні
прекрасний сонячний день. Як я люблю життя — ви й не уявляєте. Сьогодні 13-те.
Пам'ятаєте, як я був закоханий у це число? Страшенно боляче...» 

____________________

Підготувала Олена Бондаренко

12 серпня

Інші дати
12 серпня відзначають:
  • Міжнародний день молоді.
Розгорнути
Народився Андрій Білецький
(1911, м. Харків - 1995) - український філолог, педагог, перекладач. Автор праць  із класичної філології, загального мовознавства, романістики, палеографії, дослідник давньогрецького епосу і міфології, українсько-грецьких літературних зв'язків.
Розгорнути
Народився Андрій Бобенко (Бібик)
(1854, с. Добренька, Харківська область – 1920)український поет, один з перших поетів-робітників.
«Здається, скоро я покину Все, що любив, для чого жив, Сім'ю, народ свій, Україну, Все, чим на світі дорожив. А вам, брати мої і діти, Даю маленький заповіт: Шукайте всюди правди світу.» (Андрій Бобенко)
Розгорнути