museum.khpg.org
Ні́на Строката
була талановитим мікробіологом та імунологом. Вільно володіла, окрім рідної
української, англійською,
німецькою, польською, румунською мовами. Авторка близько 25 наукових праць, вона мала
всі можливості зробити кар’єру вченого. Однак обрала
шлях боротьби за права людини…
Ніна
Антонівна Строката народилася в Одесі. По закінченні середньої школи
вступила до Одеського медичного інституту, який закінчила 1947 р. Працювала у Татарбунарській районній лікарні.
1961 р. 35-річна лікарка познайомилася з українським
націоналістом Святославом Караванським, котрий щойно звільнився після 16-річного ув'язнення, і невдовзі вийшла
за нього заміж. Подружжя оселилося в
Одесі, Ніна повернулася до роботи в
медичному інституті. Підготувала кандидатську дисертацію.
Святослав Караванський навчався на вечірньому відділенні філологічного факультету
Одеського державного університету. Долучився до правозахисної діяльності:
готував і поширював самвидавні матеріали, активно захищав українську мову. У листопаді 1965 р. С.Караванського
заарештували і практично без суду рокували на 25-річний термін ув’язнення.
Ніна розпочала боротьбу за звільнення Святослава.
Кадебісти намагалися схилити її до
публічного каяття, відмови від чоловіка, засудження його діяльності.
Вона не зламалася.
У грудні 1966 р. Ніна Караванська звернулася до
начальника табору, де карався її чоловік, а водночас — до генерального секретаря
ЦК КПРС Леоніда Брежнєва та редакції французької комуністичної газети «Юманіте»
(L'Humanité). Це були страшні, трагічні, слова, сповнені
невимовного болю:
«Впродовж 18 років адміністрація таборів виявилася неспроможною вплинути
на в'язня Караванського С. І., а його сім'ї не дають можливості підтримувати з
ним дозволені законом контакти. Тому я, дружина Караванського С. І., прошу його
розстріляти, щоб припинити багатолітні страждання мого чоловіка та нескінченні
конфлікти між Караванським та адміністрацією».
У квітні 1970 р.Святослава Караванського засудили ще на 5 років таборів і 3 роки заслання. Суддя оголосив
окрему ухвалу стосовно Ніни Караванської й скерував її до Одеського медінституту «для вжиття заходів громадського впливу щодо Строкатої Ніни Антонівни з
метою виховання у неї почуттів високого патріотичного обов'язку, як громадянина
СРСР».
В інституті скликалися збори, на яких засуджували
«поведінку» співробітниці, цькування набирало обертів, аж поки Ніну Антонівну
не звільнили з роботи.
Працевлаштуватися в Одесі було неможливо. Робота
знайшлась аж у Нальчику, в медичному
технікумі.
Ніна поміняла квартиру в Одесі на житло в Нальчику й оселилася разом з
родиною Юрія Шухевича.
Тим часом у Одесі
лікар О.Притика, якого заарештували за поширення самвидавної літератури, дав
покази проти Ніни Строкатої-Караванської: мовляв, вона привозила з Києва та
Львова «самвидав» і разом з О.Різниківим поширювала.
6 грудня 1971 р.
Ніна Караванська була заарештована. Звинуватили у поширенні «Українського вісника» В.Чорновола, іншої
самвидавної літератури, та у підписанні листа на захист Ю. Даніеля.
У Львові В’ячеслав Чорновіл та Ігор Калинець створили Громадський комітет захисту Н.Строкатої, до
якого увійшли Василь Стус, інші дисиденти. А на початку 1972 р. практично всі
учасники Комітету були заарештовані. Вдалося оприлюднити лише заяву про створення
Комітету і відозву «Хто така
Н. А. Строката (Караванська)».
На захист колеги стало Товариство мікробіологів США.
Однак Н.А.Караванську засудили на 4 роки таборів суворого режиму. У мордовському
таборі – разом з Іриною Калинець, Надією Світличою, Іриною Сеник, Стефанією Шабатурою – брала участь у
політичних страйках та голодуваннях. Здоров’я різко погіршилося, останні місяці
строку Ніна перебувала в онкологічній лікарні.
Наприкінці 1975 р. вийшла на волю, але повертатися до
України їй заборонили.
Оселилася в м. Таруса Калузької області. Постійно
відчувала за собою стеження.
1976 р. Ніна Караванська-Строката стала однією із засновників Української Гельсінської
групи. ,
Через 10 років після арешту Святослава Караванського його дружині
дозволили побачення. 1979
р. Святослава звільнили. Спроби отримати дозвіл, аби повернутися до України,
були марними. Коли надійшов виклик до США, радянські «органи» вирішили
позбутися подружжя дисидентів. Святослав Караванський, який на той час провів у концтаборах
31 рік, та Ніна Строката-Караванська емігрували до США. Оселилися
в Дентоні, штат Техас.
Ніна Антонівна писала
статті, багато виступала, розповідаючи про ситуацію щодо прав людини в СРСР та правозахисний
рух в Україні. Займалася організацією допомоги родинам українських
політв’язнів. Входила до складу Закордонного представництва Української Гельсінської Групи.
1980 р. видала
книгу «Ukrainian Women in the Soviet Union: Documented Persecution»
(Українські жінки в радянському Союзі: задокументовані переслідування», а 1981
р. — «A Family Torn Apart».
Н.А.Караванська-Строката померла 2 серпня 1998 р. в Дентоні.
Нагороджена орденом «За мужність» I ступеня (посмертно).
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух
Миколи Томенка «Рідна країна»
