5 березня 1903 року народилася письменниця Наталя Забіла

new.trk.if.ua

Першу книжку для дітей, до якої увійшли оповідання «За волю» та «Повість про червоного звіра», Наталя Забіла видала 1927р. Наступного, 1928-го, вийшло друком віршоване оповідання «Про маленьку мавпу». Відтоді письменниця стала раз і назавжди «дитячою».

Починаючи як лірична поетеса книжкою віршів «Далекий край» (1926р.), Забіла не раз поверталася до творчості для дорослих: скажімо, у повоєнні роки випустила кілька поетичних збірок. І все ж її покликанням стала творчість для дітей. А діти читали та перечитували «Пригоди з автобусом», «У морі», «Про Тарасика й Марисю», «Ясоччину книжку», «Під ясним сонцем», «Стояла собі хатка», «Рідний Київ» та багато інших творів, що стали улюбленими для багатьох поколінь.

А ще Наталя Забіла написала підручники «Читанка» — для другого та третього класів, які не раз перевидавалися.

Очолювала Харківську письменницьку організацію. Редагувала дитячий журнал «Барвінок».

Перекладала твори для дітей авторства О.Пушкіна, К.Чуковського, С.Маршака, А.Барто, польських та французьких письменників.

П’єса-фантазія «Перший крок» та драматична поема «Троянові діти» — поетичний переказ «Слова о полку Ігоревім» — 1972р. були відзначені літературною премією ім. Лесі Українки (до речі, Забіла стала першим її лауреатом).

Здавалося би, життя письменниці стелилося рівненьким рушничком, де не було місця суму, а лише радість творчості, читацька любов і активна громадська діяльність радянської мисткині, що працює «на благо соціалізму».

Та жіноча доля Наталі Львівни була далеко не сонячною…

Наталя Забіла народилася 5 березня 1903р. в Петербурзі, у дворянській родині. Батько, Лев Парменович, працював заступником директора департаменту земельної власності. Дід, Пармен Забелло – відомий скульптор, автор першого погруддя Тараса Шевченка. Дядько – знаний поет-романтик Віктор Забіла. Наталя, рідна дідова сестра – дружина художника М.Ге. Тітка Надія – дружина художника М.Врубеля…

Дитинство Наталі було безхмарним у колі великої родини (крім неї, підростало ще семеро дітей). Мама чудово малювала, любила поезію, зпвдяки їй у 4-річному віці дівчинка вже вміла читати й писати, а невдовзі й сама почала писати віршики та казки.

Батько походив зі славного роду Забіл, у якому було аж 17 козацьких полковників. Серед родичів – Безбородьки, Полуботки,Граб’янки, Скоропадські… Походження прізвища родинна легенда пов’язувала з тим, що засновник роду, Петро Забіла з Борзни, козак-характерник, який прожив понад сто років, дуже полюбляв борщ зі сметаною (забілом).

Дівчина добре грала на роялі, знала чимало мов, перед нею вимальовувалося чудове майбутнє. То жовтневий переворот 1917-го все справді перевернув. Наталя опинилася в Люботині на Харківщині, тут закінчила гімназію; щоб дістати куток у бараку та пайок, працювала в Старому Люботині у школі. Затим вступила на історичний факультет Харківського інституту народної освіти.

В інституті познайомилася з молодим журналістом і письменником, красенем Савою Божком. Молоді люди побралися. Дітки народжувалися мертвими, аж поки не з’явився синок – Тарасик.

1924р. Саву Божка скерували створювати газету до Кам’янця-Подільського, Наталя з малим залишилася у Харкові. Якось приїхала до чоловіка на канікули, розповіла, що спробувала віршувати – російською. Той порадив писати українською. Втім подальше родинне життя не склалося: Божкові – «примітивному донжуанові», за висловом В.Сосюри — не імпонував родинний затишок.

Син якийся час мешкав з батьком. Наталя у Харкові закінчила навчання в інституті, зробила внесок на кооперативну квартиру, за якийся час забрала Тарасика. Працювала в журналі «Нова книга», у книжковій палаті, почала видавати дитячі книжки.

Вийшла заміж вдруге, за поета Антона Шмигельського. Нарешті з’явилася власна трикімнатна квартира - у відомому будинку «Слово». Знову дітки народжувалися неживими, аж поки знайшлися Галинка та Ясочка. Й без того слабенькі, дівчатка потерпали від нестачі їжі: це був чорний час Голодомору. Прожили донечки недовго.
Тим часом чоловік почав знущатися з Наталі та її сина, спільне життя стало нестерпним…

Потім була війна. Наталя мешкала в Казахстані. Син пішов на фронт. Дякувати Богові, повернувся живим. Повернулася до Києва й письменниця.

У житті Наталі Львівни з’явився коханий — художник Дмитро Шавикін, ілюстратор її поетичного переказу «Слова о полку Ігоревім».

Наталя Забіла пережила свого останнього чоловіка на 20 літ. Пережила і єдиного сина, який помер у 48 років.

Наталя Львіна Забіла відійшла у засвіти 6 лютого 1985р. в Києві.

Її творчий спадок становить понад 200 книг загальним накладом 5 мільйонів примірників.