Сава Захарович Божко народився у хуторі Крутоярівка (нині
село Межівського району на Дніпропетровщині) в селянській родині.
Батьків майбутнього письменника, працелюбних та привітних
Ганну і Захара Божків, односельці любили й шанували.
Окрім найменшого, Сави, в подружжя було дві доньки та
троє синів. Скрізь, де лише Савко з’являвся, одразу виникала купка слухачів: хлопець дуже вдатно
переповідав різні цікавини.
По закінченні сільської школи Сава навчався у Павлоградській учительській
семінарії.
1923 р. закінчив Комуністичний університет у Харкові. Навесні 1924 р. С.Божка
скерували до
Кам'янця-Подільського для створення газети окружкому КП(б)У та окружного
виконкому. Пізніше письменник Г.Костюк згадував: «Був це наш майже
ровесник, бо всього на рік чи два старший від нас. Але він був уже широко
відомий і як автор повісті «Над колискою Запоріжжя», і як член-основник Спілки селянських
письменників ПЛУГ, і як член центрального бюро ПЛУГу, і як права рука «папаші»
Пилипенка (голови ПЛУГу). Його також дуже спопуляризував тоді в своїх
літературних гуморесках про плужанські харківські літературні вечори Остап
Вишня».
Новостворена газета дістала назву «Червоний кордон». ЇЇ редактор Сава
Божко сформував талановиту команду:
працювали тут і Терень Масенко, і Каштан Карий. (А.Розенкранц), й інші згодом відомі
журналісти та літератори.
С.Божко заснував місцеву філію «Плугу», під чиєю егідою влаштовував літературні вечори, що незабаром стали дуже
популярними. Тут відбувалися жваві літературні дискусії,
читання авторських творів та голосні й дотепні їхні обговорення. Сучасники згадували, що
кожен такий вечір закінчувався співами українських народних пісень.
Слід сказати, що у 22 роки Сава Божко став відомим завдяки талановитим нарисам: «Козаччина», «Гетьманщина»,
«Хмельниччина» та «Над колискою Запоріжжя».
1927 р. вийшла
друком книга «Чабанський
вік»; 1930-го ще одна — «Українська Шампань». Ці твори
автор об’єднав у серію «Як жили наші діди». Вони й
стали прологом до
головної книги письменника — роману «В степах» (виданий 1930р.). Роман
миттєво став дуже популярним. Критики характеризували його як «найвизначніший твір у всій українській літературі».
З Кам’янця-Подільського С.Божко переїхав до Харкова. Працював у газетах «Селянська правда», «Студент
революції». Швидко «вписався» до літературного бомонду. Одружився з дитячою
письменницею Наталею Забілою.
Від 1932р. Божко мешкає в Херсоні, де викладає політекономію
в сільськогосподарському інституті та інституті партосвіти.
В середині листопада 1935 р. на засіданні бюро
Херсонського міськкому КП(б)У розглядається «персональна справа» С.З. Божка:
йому закидають «протягування націоналістичних
ухилів» у середовищі вишів, де він Невдовзі за письменника береться
НКВС. Наприкінці червня 1938р. «органи»
інкримінують С.Божкові «активну участь в
антирадянській націоналістичній організації» та «підривну контрреволюційну
роботу». Божка утримують у Миколаївській тюрмі.
Під час обшуку в його помешканні вилучають особистий архів
і рукопис роману «До моря». Подальша доля
вилученого досі не відома.
З перших днів слідства Сава Божко визнав свою «провину».
Однак під час суду, який тривав 29 і 30 травня 1939 р., він зробив заяву: «На попередньому слідстві я дав неправдиві
показання…Всі протоколи допитів під час слідства слідчий редагував сам, а я
підписував. До мене слідчий застосовував методи
фізичного впливу, і я змушений був давати вигадані показання. Тепер, на суді,
від даних мною показань я відмовляюся».
Справу було
передано на додаткове розслідування, а затим – на розгляд ОСО — «особливої
наради» при НКВС – яка й засудила письменника до 5 років ув'язнення в таборах.
1942р. Божка просто з табору в Ухті (Комі АРСР) забрали
до Червоної армії. Служив у фронтових газетах. Як колишній в’язень, жодного
звання не отримав.
Живим і неушкодженим Сава Божко повернувся з фронту. А
радянський режим, і раніше жорстко антиукраїнський, тепер же ще й наляканий
діяльністю Української Повстанської Армії,
— підійняв нову хвилю боротьби з «українським буржуазним націоналізмом».
С.Божко приїхав був до Києва – шукати зниклий рукопис свого роману «До моря».
Виявилося, що до столиці зась: «ворогам народу», навіть колишнім, мешкати в
столицях республік СРСР та обласних центрах заборонено.
На роботу ніде не брали. На мізерний підробіток у
«Наддніпрянській правді» прожити було неможливо. Тож часто голодував. Радянської влади боявся
панічно, до божевілля.
Поїхав до м. Димитрова, що на Донеччині. Взяли в шахту ім.
того ж таки Димитрова — прибиральником породи. Якийся час працював газомірником
– вимірював рівень метану у вибоях. Звільнений з причини хвороби.
Божко зробив спробу повернутися до рідного села. Однак
дорогою до Крутоярівки тяжко захворів,
потрапив до лікарні у сусідній Слов’янці. Тут 27 квiтня 1947 р. і помер. Похований на краю села. Над могилою –
невеликий пам’ятник зі словами: «Український письменник Сава Божко».
24 серпня 1960 р. Херсонський
обласний суд ухвалив постанову про реабілітацію С.З.Божка «за відсутністю
складу злочину».
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
