chrome firefox opera safari iexplorer

26 квітня Леонідові Плющу виповнилося би 81 рік

26 квітня 2020 о 06:51
podrobnosti.ua


«…час українцям нарешті виразно здати собі справу, КОГО ми втратили. І повернутись  до спадщини Леоніда Плюща… Саме зараз вона нам потрібна, як ніколи досі.»

Оксана Забужко

Знана в цілому світі книга Леоніда Плюща «У карнавалі історії» вперше була видана у Західній Європі 1979 р. Одразу п'ятьма мовами: українською, англійською, французькою, італійською, російською. Автобіографічні мемуари Л.Плюща називають одним із вершинних творів протитоталітарного спротиву. В описі книги зазначено, що «Леонід Плющ створив панорамний портрет цілого покоління «шістдесятників», які протистояли гіпнотичній владі авторитаризму».

Леонід Плющ міг бути відомим вченим-математиком. Але обрав шлях правозахисника, борця з тоталітарним радянським режимом. І став одним з найвідоміших літературознавців. Не випадково ж бо згодом скаже про нього в одному з інтерв’ю український літературознавець Ростислав Семків: «Леонід Плющ – це європейського рівня інтелектуал... Все те, що він писав, все те, що вже опубліковано чи ще буде опубліковано, там точно є надзвичайної цікавості і ваги прозріння...»

 Леонід Плющ народився 1938 р. в м. Нарин (Киргизька РСР), у робітничій сім’ї. У перші дні Другої світової війни батько Леоніда пішов добровольцем на фронт і вже не повернувся. За якийся час у Льоні діагностували туберкульоз кісток, і родина переїхала до Одеси. Протягом 4-х років хлопчик був прикутий до ліжка.

Попри хворобу 1959 р. Леонід закінчив школу зі срібною медаллю. Вступив на фізико-математичний факультет Одеського університету.Впродовж
року працював учителем у сільській школі. 1962 р.закінчив механіко-математичний факультет Київського державного університету ім.Т.Шевченка. До 1968 р. працював у Інституті кібернетики АН УРСР, в  лабораторії
математичних методів у біології і медицині.

1964р. Леонід Плющ звернувся до ЦК КПРС із листом, де відверто висловився стосовно проблем демократії в СРСР. Від 1966р. почав писати статті для самвидаву – зокрема, з ідеологічних та національних питань. Як і багато хто з тодішніх дисидентів,сподівався, що має постати «соціалізм із людським обличчям». 

Влітку 1968р. Леонід Плющ надіслав до газети «Комсомольская правда» різку статтю з приводу суду над Олександром Ґінзбурґом – журналістом, пправозахисником, одним із перших дисидентів. Після цього був звільнений з роботи. Почав збирати інформацію про порушення прав людини та передавати її до самвидавної «Хроники текущих событий». Поширював  «Український вісник» В’ячеслава Чорновола. У 1969р. увійшов до складу
Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР. Став тією «ланкою» зв’язку між українським та московським правозахисними середовищами, через яку відбувався обмін інформацією та надходили непідцензурні видання. Дружина дисидента, Тетяна Житникова, цілковито поділяла погляди чоловіка і брала участь у поширенні самвидавної літератури. 

15 січня 1972р. в оселі Л.Плюща було проведено кілька обшуків. Його заарештували за обвинуваченням у «антирадянській агітації і пропаганді з метою підриву Радянської влади». У липні наступного року дисидента
доправили до психтюрми – закладу каральної психіатрії, за допомогою якої
радянська система чинила розправу над інакодумцями. У Дніпропетровській спецпсихлікарні на вул.Чичеріна Плющ перебував 4 роки. 

(Довідка: нещодавно Комісія МОЗ виявила архіви, які підтвердили застосування в цій лікарні тортур до дисидентів у 1968 — 91р.р. Зокрема – під шкіру вводили газоподібний кисень, внаслідок чого кілька днів жертва відчувала пекельний біль; ін’єкції аміназину не лише викликали біль, а й призводили до цирозу печінки та амнезії; найчастіше вводили галоперидол, який викликав жахливі панічні напади, судоми,
бажання накласти на себе руки, а за кілька місяців наставало цілковите
божевілля. На Чичеріна перебували десятки дисидентів із стандартним «діагнозом» — «млява шизофренія». Примусового «лікування» тут зазнали А.Лупиніс,М.Плахотнюк, В.Рубан та інші
правозахисники.

Влітку 1974р. Міжнародний конгрес математиків у Ванкувері
поширив вимогу негайного звільнення Леоніда Плюща. 1975 р. у «Самвидаві» з’явилася книга «Історія хвороби Леоніда Плюща», яку підготувала відома правозахисниця Тетяна Ходорович. Наприкінці жовтня в Парижі відбувся багатотисячний мітинг на захист Л.Плюща… 

У січні 1976 р. Леонід Плющ із родиною — дружиною та синами Дмитром і Олесем — виїхав до Франції. Втім, сказати «виіїхав» буде великим перебільшенням. Коли літак приземлився у паризькому аеропорті, Леоніда
винесли на ношах. Він не міг ні ходити, ні говорити. Потрібен був певний час,аби здоров’я почало відновлюватися. Західні фахівці після обстежень визнали його психічно здоровим…

Того ж року Леонід Плющ написав уже згадувану нами автобіографічну книгу «На карнавалі історії».

1977р. Л. Плющ став закордонним представником Української Гельсінської Групи. Присвятив свою діяльність наданню допомоги  українським дисидентам-політв’язгім та їхнім сім’ям, а також інформуванню міжнародної спільноти щодо порушення прав людини в СРСР.

Наприкінці 70-х років Плющ із прихильника соціалізму перетворився на переконаного антикомуніста. Це був час, коли він активно займався культурологією, літературознавством. Входив до складу об'єднання українських письменників «Слово», Наукового товариства ім.Т.Шевченка.

Талановитий літературознавець, Л.Плющ є автором аналітичних статей про творчість Т. Шевченка, М. Хвильового, В. Барки, Б.-І. Антонича, П. Тичини, В. Стуса, М.Руденка, О.Довженка, О. Галича, які публіковалися
 в українських, французьких, російських виданнях. Серед найвідоміших – «У карнавалі історії», «Вбивство поета Василя Стуса», «Екзод Тараса Шевченка»,«Його таємниця, або «Прекрасна ложа» Хвильового», а також документально-аналітичний відеофільм «З Малоросії в Україну».

4 червня 2015 р. відомий український правозахисник,культуролог, літературознавець Леонід Плющ помер у Франції. 

Оксана Забужко у есе «Леонід Плющ — перемога над карнавалом» написала: «Негідно, неможливо (нестерпно!) жити в безчесті й щоденній брехні — і звідси самвидав, пошук правди й пошук друзів по духу, що в СРСР рано чи пізно приводило людину до конфлікту з КҐБ, — і звідси ж, після визволення 1976 року, його багатолітня місія «амбасадора ГУЛагу» на Заході: тому що неможливо, нестерпно, негідно втішатися комфортом французького життя у своїй інтелектуальній Касталії, коли тебе врятували, а інших — ні…»

Підготувала Олена Бондаренко

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

29 листопада

Інші дати
Народився Григорій Квітка-Основ’яненко
(1778, с.Основа, нині – м. Харків – 1843) – український прозаїк, драматург, журналіст, літературний критик і культурно-громадський діяч. Основоположник художньої прози і жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі. Найвидатніші твори – «Конотопська відьма», «Маруся», «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-Денщик».
«Як говоримо, так і писати треба» (Григорій Квітка-Основ’яненко)
Розгорнути
Народився Григорій Косинка
(1899, с.Щербанівка, Київська область - 1934) — український письменник. Автор творів «На золотих богів», «Заквітчаний сон», «В житах», «Політика», «Фавст», Серце» та ін.
Розгорнути