chrome firefox opera safari iexplorer

20 травня 1879 року народився Борис Мартос, Голови Ради міністрів УНР

20 травня 2020 о 06:19

Борис Миколайович Мартос —  видатний український політик і громадський діяч, економіст, кооператор, педагог —  народився у містечку Градизьк на Полтавщині. Походив з давнього козацького роду. 

Отримав добру освіту: закінчив Лубенську класичну гімназію, фізико-математичний факультет Харківського університету. Брав участь у діяльності Української студентської громади. 1900 р. був делегатом Першого Українського студентського конгресу в Галичині, а 1901-го — підпільної конференції Українських студентських громад у Полтаві. Тоді познайомився і затоваришував із Симоном Петлюрою.

Тричі був ув’язнений через політичну діяльність, у тому числі – за участь у Революційній Українській партії (РУП – підпільна партія, заснована М.Русовим, Д.Антоновичем, П.Андрієвським та іншими харківськими студентами). Після звільнення вступив та увійшов до складу керівництва – разом із В.Винниченком, В.Дорошенком, С.Петлюрою, Д.Антоновичем, Л.Юркевичем — Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), що постала на основі РУП. До 1910 р. викладав на вищих курсах та у гімназіях Харкова, проте невдовзі йому, як «неблагонадійному», викладати було заборонено.

Від 1910 р. Мартос активно займається  кооперативним рухом, створює сільські кооперації на Полтавщині, Волині, Кубані. Очолює Раду Дніпросоюзу — центральної  структури кооперації в Україні.   

Під час  Української революції Борис Мартос входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради —  від фракції УСДРП, був заступником голови Селянської спілки.

З червня до серпня 1917 р. – генеральний секретар (міністр) земельних справ Генерального секретаріату (Уряду) Центральної Ради, з вересня до листопада – перший заступник генерального секретаря земельних справ. Один з авторів Земельного закону. Не підтримував позицію однопартійців щодо скасування приватної власності на землю — вважав, що «селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного».

За часів гетьманату Б.Мартос був головою управи Українського кооперативного комітету, викладав у Київському комерційному інституті, входив до ради директорів «Українбанку». Перебував у опозиції до гетьманської влади.

В грудні 1918 р., за Директорії, призначений міністром продовольчих справ, а у квітні-серпні 1919р. – з ініціативи С.Петлюри — очолював Раду Народних Міністрів (Уряд) УНР та міністерство фінансів. Сприяв запровадженню грошової одиниці УНР – гривні.

У травні 1919 р. під натиском червоних уряд Б.Мартоса змушений був передислокуватися з Рівного до Галичини. Спроби проведення аграрної реформи викликали невдоволення правих сил «соціалістичними експериментами» Мартоса. У відносинах уряду з керівництвом ЗУНР виникла напруга, що дуже шкодила   єднанню двох українських республік, і врешті переросла в урядову кризу, наслідком якої стала відставка уряду Мартоса 27 серпня 1919 р.

1920 р. Борис Мартос емігрував до Німеччини, від 1921 р. мешкав у Чехословаччині. Заснував Інститут сільськогосподарської кооперації, на основі якого була створена Українська господарська академія в Подєбрадах. Автор численних праць із питань кооперації. 1951р. переїхав спочатку до  Швейцарії, затим до  США. Брав участь у діяльності Української вільної академії та Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

Б.М. Мартос помер 19 жовтня 1977 р., на 98-му році життя. Похований на православному цвинтарі Баунд-Брук у Нью-Джерсі.

В Полтаві, біля Університету економіки і торгівлі, Б.Мартосу встановлено пам’ятник.

Олена Бондаренко,

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

 

31 травня

Інші дати
Народилася Олександра Смирнова-Замкова
(1880, м.Переяслав-Хмельницький – 1962) – український вчений паталогоанатом. Автор близько 90 праць, створила вчення про систему основної аргірофільної речовини, зробила важливі для науки висновки про природу розвитку тканин.
Буває, часом, сліпну від краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, - оці степи, це небо, ці ліси, усе так гарно, чисто, незрадливо, усе як є – дорога, явори, усе моє, все зветься Україна. Така краса, висока і нетлінна, Що хоч спинись і з Богом говори. (Ліна Костенко)
Розгорнути