chrome firefox opera safari iexplorer

20 травня 1879 року народився Борис Мартос, Голови Ради міністрів УНР

20 травня 2020 о 06:19

Борис Миколайович Мартос —  видатний український політик і громадський діяч, економіст, кооператор, педагог —  народився у містечку Градизьк на Полтавщині. Походив з давнього козацького роду. 

Отримав добру освіту: закінчив Лубенську класичну гімназію, фізико-математичний факультет Харківського університету. Брав участь у діяльності Української студентської громади. 1900 р. був делегатом Першого Українського студентського конгресу в Галичині, а 1901-го — підпільної конференції Українських студентських громад у Полтаві. Тоді познайомився і затоваришував із Симоном Петлюрою.

Тричі був ув’язнений через політичну діяльність, у тому числі – за участь у Революційній Українській партії (РУП – підпільна партія, заснована М.Русовим, Д.Антоновичем, П.Андрієвським та іншими харківськими студентами). Після звільнення вступив та увійшов до складу керівництва – разом із В.Винниченком, В.Дорошенком, С.Петлюрою, Д.Антоновичем, Л.Юркевичем — Української соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), що постала на основі РУП. До 1910 р. викладав на вищих курсах та у гімназіях Харкова, проте невдовзі йому, як «неблагонадійному», викладати було заборонено.

Від 1910 р. Мартос активно займається  кооперативним рухом, створює сільські кооперації на Полтавщині, Волині, Кубані. Очолює Раду Дніпросоюзу — центральної  структури кооперації в Україні.   

Під час  Української революції Борис Мартос входив до складу Української Центральної Ради та Малої Ради —  від фракції УСДРП, був заступником голови Селянської спілки.

З червня до серпня 1917 р. – генеральний секретар (міністр) земельних справ Генерального секретаріату (Уряду) Центральної Ради, з вересня до листопада – перший заступник генерального секретаря земельних справ. Один з авторів Земельного закону. Не підтримував позицію однопартійців щодо скасування приватної власності на землю — вважав, що «селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного».

За часів гетьманату Б.Мартос був головою управи Українського кооперативного комітету, викладав у Київському комерційному інституті, входив до ради директорів «Українбанку». Перебував у опозиції до гетьманської влади.

В грудні 1918 р., за Директорії, призначений міністром продовольчих справ, а у квітні-серпні 1919р. – з ініціативи С.Петлюри — очолював Раду Народних Міністрів (Уряд) УНР та міністерство фінансів. Сприяв запровадженню грошової одиниці УНР – гривні.

У травні 1919 р. під натиском червоних уряд Б.Мартоса змушений був передислокуватися з Рівного до Галичини. Спроби проведення аграрної реформи викликали невдоволення правих сил «соціалістичними експериментами» Мартоса. У відносинах уряду з керівництвом ЗУНР виникла напруга, що дуже шкодила   єднанню двох українських республік, і врешті переросла в урядову кризу, наслідком якої стала відставка уряду Мартоса 27 серпня 1919 р.

1920 р. Борис Мартос емігрував до Німеччини, від 1921 р. мешкав у Чехословаччині. Заснував Інститут сільськогосподарської кооперації, на основі якого була створена Українська господарська академія в Подєбрадах. Автор численних праць із питань кооперації. 1951р. переїхав спочатку до  Швейцарії, затим до  США. Брав участь у діяльності Української вільної академії та Наукового товариства ім. Т.Шевченка.

Б.М. Мартос помер 19 жовтня 1977 р., на 98-му році життя. Похований на православному цвинтарі Баунд-Брук у Нью-Джерсі.

В Полтаві, біля Університету економіки і торгівлі, Б.Мартосу встановлено пам’ятник.

Олена Бондаренко,

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»

 

20 вересня

Інші дати
Наталія Лотоцька 
1938 – театральна актриса. Лауреат Шевченківської премії. Ролі: Пріська («Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ’яненка), Хведоска («Дві сім’ї» М. Кропивницького), Поліксена («Кассандра» Лесі Українки) та ін. Ведуча передачі Українського радіо «Від суботи до суботи» (понад 30 років). 
Розгорнути
Народився Іван Світличний
(1929, с. Половинкине Луганської області - 1992) - український мовознавець та поет. Твори "Ґранатові сонети", "Серце для куль і для рим", "У мене тільки слово".
Свободу не втікати з бою, Свободу чесності в бою, Любити те, що сам люблю, А не підказане тобою, Свободу за любов мою Хоч і накласти головою, А бути все ж самим собою, — Не проміняю на твою, Ліврейську, жебрану, ледачу, Вертку, заляпану, як здачу, Свободу хама й холуя. Несу свободу в суд, за грати, Мою від мене не забрати — І здохну, а вона — моя. (c) Іван Світличний, 1929
Розгорнути