chrome firefox opera safari iexplorer

25 травня – 115 років від дня народження Олександра Корнійчука

25 травня 2020 о 17:48
wikipedia.org

«Ну, служіть!..»

Кажуть, він любив Україну. Але більше -  Сталіна і комуністичну партію.

Ще кажуть, що любив українську літературу. Але літераторів, надто талановитих – аж геть навпаки.

Його комедію «В степах України»  знали у найдальших куточках.  Але радянська людина повинна була знати його «Загибель ескадри».

Олександр Корнійчук народився у Христинівці  (нині райцентр на Черкащині) й ріс  на залізничній станції. Батько був залізничним майстром і змалечку привчав сина – вчив ремонтувати вагони. Бо хлопцеві з бідної сім’ї навряд чи «світило» щось більше, ніж продовження батькової праці.

Та все змінили жовтневий переворот 1917 року і війна більшовиків проти народу, яку вони назвуть Громадянською. Станція Христинівка, опинившись у центрі боїв, раз-по-раз переходила з одних рук до інших. Сунули бронепотяги, гримотіли поїзди із солдатами, харчами, купою награбованого. Денікінці вибивали червоних, потім Петлюра і Махно разом вибивали зі станції денікінців.    Сашкові ж найбільше припали до душі люди в шкірянках  під криваво-червоними прапорами: вони поводилися наче у якійся виставі й говорили навіть між собою «на публіку». На відміну від цілого народу, Сашко, здається, не прогадав…

1924 р. вступив до Київського інституту народної освіти (раніше  – університет  Святого Володимира). А 1925-го написав свою першу п’єсу – «Він був великим». І це була перша п’єса про Леніна.

Вступив до літературного об’єднання «Молодняк». І з люттю, в котрій було щось дуже особисте, — заходився розвінчувати «буржуазних націоналістів» — Хвильового, Рильського, Тичину, Бажана.  У своїх п’єсах  «Камінний острів», «Штурм», «На грані»  завзято топтав націоналістичні ідеї.

Коли 1937-го червоний терор сягнув свого апогею, Олександр Корнійчук написав «найідейнішу» свою п’єсу – «Правда». 

Від його ідейно вивірених, «правильних» творів були в захваті М.Хрущов і Л.Каганович.  Вже й «вождь усіх народів» зажадав особисто зустрітися з Корнійчуком.  А зустрівшись, дав таку широку відмашку, що п’єси О.Корнійчука переклали  всіма мовами тодішнього Союзу та почали ставити в усіх найпрестижніших  театрах.

33-річним Олександр Євдокимович Корнійчук очолив Спілку радянських письменників України.

1942р. фронтового кореспондента Корнійчука викликали до Кремля. Сам Сталін замовив йому п’єсу, якою слід було    дискредитувати методи, що ними вели війну генерали – герої громадянської.

О.Корнійчук замовлення виконав: «Фронт» став чи не найпопулярнішим  твором  у середовищі радянського керівництва. Німцям п’єса, що компрометувала радянських воєначаль ників, також стала в пригоді: вони показували її під назвою «Так вони воюють».  

Під час війни Олександр Корнійчук розлучився з театральною режисеркою Шарлоттою Варшавер і одружився вдруге – з польською письменницею Вандою  Василевською, котру, за словами О.Солженіцина, «…приєднали до СРСР в 1939-му, разом із Західною Україною». 

По війні пара оселилася у розкішному особняку в київському середмісті (будівля спершу призначалася для генерала Ватутіна). 

Відтак із Корнійчуком почали відбуватися досить дивні як для відданого більшовика метаморфози. Можливо, вплинули погляди дружини, що прагнула бачити свою Польщу незалежною. Може, перебільшив значення окремого представництва України в ООН. Та, ставши у   лютому 1944 р. міністром закордонних справ УРСР, Корнійчук раптом узявся до спроб провадити дивну як на той час самостійну (певною мірою, звичайно) українську зовнішню політику. Наприклад, запропонував встановити  дипломатичні відносини України з Великою Британією та США, замиритися з Румунією та Угорщиною і підписати з ними договір по кордони, ба навіть… утворити «Слов’янську Антанту», в складі  України, Польщі та Чехословаччини . 

Слід сказати, британська та американська сторони цілком позитивно оцінили такі дипломатичні жести міністра Корнійчука і вже були готові прибути до Києва для підписання угод про співпрацю. 

Аж тут, як і слід було очікувати, гримнуло. Сталін доручив Хрущову провести з Корнійчуком профілактичну бесіду. Хрущов загорнув «оргвисновки» у пристойну обгортку: мовляв, В.Василевську збираються призначити міністром закордонних справ «братьної» Польщі, тож не годилося би чоловікові й дружині перебувати водночас на таких посадах. Корнійчук спочатку ніби не зовсім зрозумів, про що йдеться, то Микита Сергійович сказав просто і дохідливо: «Міністерство залишаєш. Очолиш Комісію у справах  мистецтв при Раднаркомі»...  

 У 1951 р. Олександр Корнійчук створив лібрето «Богдан Хмельницький». І потрапив під прес нещадної компартійної критики: мовляв, твір наскрізь пройнятий… українським націоналізмом. Що це означало, тим паче, коли на заході України ще тривала героїчна боротьба УПА — тоді було більше ніж зрозуміло. Перелякався до нестями. До 300-річчя Переяславської ради переробив  лібрето на ідеологічно бездоганне, відповідно до офіційного тлумачення.   

Йому пробачили. 1959р. став Головою Верховної Ради УРСР. Загалом мав чи не найбільше з усіх літераторів різних звань  і відзнак.  Академік Академії Наук СРСР, Герой Соціалістичної праці,  лауреат Ленінської премії й п’ять разів (!) – Сталінської. Само собою зрозуміло, й Шевченківської. Член ЦК КПУ  й КПРС. Кавалер п’яти (!) орденів Леніна…

Але чи преміями та орденами вимірюються людське щастя, втіха від доброї роботи, світле відчуття власної порядності?..  

Третя дружина, актриса театру ім.І.Франка Марина Захаренко, була поруч із письменником у останні роки його життя. Це були роки боротьби зі страшною недугою, яка забирала сили.  

Корнійчукові, як тоді було прийнято в медицині, не говорили правду про його хворобу. Хоча як можна приховати діагноз від пацієнта Інституту онкології? Він тримався мужньо. І мріяв написати комедію – таку, щоб полюбили у найдальших куточках України…

По смерті драматурга стало відомо, що частину Сталінських премій під час війни витратив на танк. І що запровадив стипендії для трьох  найталановитіших  студентів Театрального інституту ім.Карпенка-Карого. І що утримував власним коштом один із київських дитбудинків. 

Олександра Корнійчука називали «придворним драматургом» і «радянським мільйонером». А найстрашніше -  звинувачували в доносах на колег-літераторів.

Племінник Олександра Довженка, академік Тарас Дудко, в одному з інтерв’ю відверто сказав, що саме Корнійчук, заздрячи генієві Довженка, писав на нього доноси. «Ось тип сучасної посередності, але спритної людини. Це літературний герой нашого часу», — сказав Довженко якось про Корнійчука.  

Той-таки академік Дудко розповів журналістам  про першу зустріч Корнійчука зі Сталіним, який полюбляв пиячити з людьми світу мистецтв: «…Побачивши на одній такій зустрічі Олександра Євдокимовича, Сталін звелів підвести «отого, з України»… Корнійчук упав на коліна зі словами: «Товаришу Сталін, я хочу вам служити! Я життя віддам!» Сталін засміявся і відповів: «Ну, служіть!..»» 

За часів Незалежності проспект Корнійчука перейменували на Оболонський. Так само – і станцію метро…

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна» 

16 липня

Інші дати
Данило Демуцький
1893 – класик українського і світового кіно, кінооператор і фотограф. Кінооператор О. Довженка («Арсенал», «Земля»), Б. Барнета і І. Савченко. Заслужений діяч мистецтв Української РСР (1954). Заслужений діяч мистецтв Узбецької РСР (1954). Лауреат Сталінської премії першого ступеня (1952). Жертва сталінських репресій.
Розгорнути
1990 р. — прийняття Декларації про державний суверенітет України
«Верховна Ради Української РСР, виражаючи волю народу України, прагнучи створити демократичне суспільство, виходячи з потреб всебічного забезпечення прав і свобод людини, шануючи національні права всіх народів, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу України, визнаючи необхідність побудови правової держави, маючи на меті утвердити суверенітет і самоврядування народу України, ПРОГОЛОШУЄ державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах». («Декларація про державний суверенітет України»).
Розгорнути
Народився Василь Барка (Очерет)
(1908, с.Солониця, Полтавська область - 2003) - український письменник і перекладач.  Автор роману «Жовтий князь».  
Розгорнути