…Піду я одружуся
З моїм вірним другом,
З славним військом запорозьким
Та з Великим Лугом.
На Хортиці у матері
Буду добре жити…
Тарас Шевченко
15 червня 1775 р. війська імператриці Катерини ІІ на чолі з генералами П.Текелієм та Ф.Чорбою оточили Запорозьку Січ…
Цьому передували великі зміни. Часи Нової Січі, останньої з семи (1734–1775 рр.) позначилися поступовим занепадом січових порядків, якими славна була мати-Січ упродовж усього свого існування. Потерпаючи від нестерпного кріпосницького та національного гноблення, селяни Центральної України ринули заселяти землі Запорожжя.
Історики свідчать, що в 70-і роки 18 ст. населення краю становило понад 100 тисяч людей. До суто козацького, військового люду додалася велика кількість посполитих – тобто тих, хто не були козаками, скажімо, селян. Керувати краєм стало складно, був запроваджений адміністративно-територіальний поділ Запорожжя на 8 паланок (округів). Оскільки земля була власністю всього Війська Запорозького, Кіш відводив її зимівникам та слободам, де швидко розвивалися землеробство, скотарство, вівчарство, конярство,промисли. Почала широко використовуватися праця наймитів.
Головною повинністю козака залишалася військова служба власним коштом, посполиті ж у війську не служили, але були зобов’язані сплачувати податки грошима і відбувати на користь війська низку повинностей. За Нової Січі козацтво почало цілковито відокремлюватися від посполитих, перетворюватися на елітну верству, яка лише служила у війську і брала участь у самоврядуванні. Багатше козацтво прагнуло замінити Військову Раду на Раду Старшин, аби зосередити всю повноту керування у своїх руках.
Тим часом російська влада дедалі більше брала в кільце останню Січ. 1735 р. при самісінькій Січі було збудовано Новосіченський ретраншемент (залогу, якою Січ «відсікалася» від решти території). Почалися запровадження пашпортів та перевірка списків козаків. На кордонах Запорожжя за наказом російського уряду були побудовані укріплінії та засновані військові поселення -Нова Сербія (1752 р.) і Слов'яно-Сербія (1753 р.).
1764 р. було ліквідовано гетьманство. Після підписання мирного договору між Російською та Османською імперіями у 1774 р. кордони Росії простяглися до гирла Південного Бугу, і Запорозька Січ втратила роль форпосту. Не минув страх влади й перед новими бунтами після Коліївщини – кривавого повстання на Правобережжі 1768 р., в якому брали участь також і козаки-запорожці. До того ж з’ясувалося, що ватажок селянської війни Омелян Пугачов мав намір у 1774 р. об’єднатися із запорожцями. Після придушення пугачовського бунту чимало його соратників знайшли прихисток на Запорожжі.
У квітні 1775 р. на засіданні уряду граф Г.Потьомкін вніс проект остаточного знищення Січі. Війська на чолі з генералом П. Текелієм, що поверталися після боїв з османами, та генералом Ф.Чорбою, якого відкликали сюди з каральних заходів проти повстанців О.Пугачова, 15-16 червня оточили Січ.
Кошовий отаман Петро Калнишевський, розуміючи, що величезна перевага сил – за російським військом, був змушений здати укріплення без бою. Разом із усією козацькою старшиною отаман Калнишевський був заарештований, а затим – на пропозицію Потьомкіна – засуджений до 25 років покарання у Соловецькому монастирі. Тут у 1803 р., на 113-му році життя, останній Січовий отаман помер.
Було оголошено про примусовий розпуск Війська Запорозького. Землі Січі імператорський уряд роздав поміщикам-московитам, козаки потрапили у кріпацтво. Понад 5 тисяч запорожців, рятуючись від принизливого поневолення, втекли на землі у гирлі Дунаю, які належали Османській імперії, й заснували тут Задунайську Січ.
Так припинилося існування унікальної християнсько-демократичної республіки, аналогів якій не було в жодній країні світу.
Довідка
Наприкінці ХV – у першій половині XVI століття за Дніпровими порогами, на острові Хортиця утворилася військово-адміністративна, та суспільно-політична організація — Запорозька Січ. Заснована українськими козаками як військовий центр, Січ перетворилася на державне утворення Війська Запорозького Низового — зі своїми соціально-політичним ладом, військово-адміністративною організацією, козацьким правом, звичаями та побутом. Стати січовиком було дуже складно: треба було пройти тривалий вишкіл, не один рік побути «молодиком», тобто зброєносцем, учнем, при «батькові» — питомому козакові, тож уявлення на кшталт «дістався Січі, перехрестився – і вже козак» є, м’яко кажучи, вельми спрощеним.
Існувало сім Запорозьких Січей, які були спадкоємицями одна одної: Томаківська (80-і роки XVІ ст.- 1593 р.); Базавлуцька (1593—1638 рр.); Микитинська (1639—1652 рр.); Чортомлицька (1652—1709 рр.); Кам'янська (1709—1711 рр. та 1730—1734 рр.); Олешківська (1711—1728 рр.); Нова Січ (1734—1775 рр.)
Усі правителі Росії вбачали в Січі осердя визвольної боротьби українців. Після підтримки гетьманом Іваном Мазепою шведського короля Карла ХІІ проти Петра І, останній звинуватив у «зраді» все українське козацтво.
25 травня 1709 р. за наказом Петра І Запорозька (Чортомлицька) Січ була зруйнована. Кошовий отаман Степаненко у листі гетьману Скоропадському писав про ті події: «…товариству нашому голову лупили (розбивали, — Ред), шию на плахах рубали, вішали та інших тиранських смертей завдавали, й робили те, чого і в поганстві, за давніх мучителів, не водилося:мертвих із домовин, не лише товариства, а й ченців, відкопували, голови їм відтинали, шкури лупили й вішали…» (Виклад сучасною мовою наш, — Ред.)
1709-10 рр. частина запорожців заснувала була Січ на Херсонщині, у місці, де річка Кам’янка впадає в Дніпро. Однак і її зруйнували за наказом Петра І. Після цього була заснована Олешківська Січ – на землях Османської імперії. Олешківська Січ перебувала під османами до 1734 р.
Останню, Нову чи Підпільненську, Січ заснував із дозволу й під наглядом російського уряду в березні 1734 р. отаман Іван Малашевич на 26 тисячах десятин Великої плавні після підписання Лубенського договору, яким запорожці визнавали своє підпорядкування імператорському урядові.
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
