vinnitsa.top
1989 р. вперше від часів Української Революції публічно пролунав Гімн «Ще не вмерла Україна…» Його виконав хор «Гомін» Леопольда Ященка.
У 1980-і, роки бурхливого національного відродження, хор
«Гомін» співав патріотичні пісні на велелюдних мітингах та на всіх інших
українських заходах; колядки, щедрівки,гаївки та веснянки – під час народних
святкувань. А хтось, можливо, досі ніжно згадує дивовижний голос сопілки, що з
неї видобував трепетні мелодії сивовусий українець у метро чи тролейбусі.
Леопольд Ященко й
диригував своїм хором за допомогою сопілки, без якої цього геніального чоловіка
неможливо було уявити…
Леопольд Іванович Ященко народився у Києві, в
інтелігентній родині. Батько Іван працював у Київській політехніці, мама Галина
викладала українські мову та літературу, дідусь був регентом церковного хору.
Маму Леопольд майже не пам’ятав: вона померла від сухот, коли хлопчикові було 3 роки. Від цієї ж хвороби
помер і тато. Батьків хлопцеві замінила татова сестра Галина, яка працювала
медсестрою.
Дитячі роки були дуже нелегкими. Довелося хлопчині
мандрувати далекими селами, вимінюючи на хліб батьків одяг та малюючи з
фотокарток портрети загиблих на війні.
По війні Леопольд вступив до Політехнічного інституту. Але
прагнення співати, писати музику перемогло: просто посеред навчального року
пішов проситися до музичного училища ім.Глієра. Професор Павло Муравський, відомий
хоровий диригент, моментально «схопив» у молодого чоловіка ідеальний музичний
слух і зарахував його на єдино можливий без спеціальної підготовки факультет —
хорового диригування.
Після училища Л.Ященко закінчив історико–теоретичний факультет Київської консерваторії, аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського. Ще навчаючись у консерваторії, видав книгу про життя і творчість українського фольклориста і композитора Порфирія Демуцького. Захистив кандидатську дисертацію на тему «Українське народне багатоголосся», впорядкував кілька пісенних збірок фольклору. Працював у Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР.
1968 р. Леопольд Ященко, його дружина — етнограф Лідія
Орел та ще 137 відважних людей підписали протестного листа до ЦК КПРС щодо політичних репресій і переслідувань української
інтелігенції. Подружжя звільнили з роботи. Лишилися без шматка хліба двоє синів,
тітка Галина та мати дружини. Леопольд
працював муляром на
Баришівському заводі «Блискавка», в радгоспі, на знесенні старих будівель. Переважно це були роботи
тимчасові й не оформлені офіційно, тож якось навіть затримали за «дармоїдство».
Навесні 1969 р. вперше з’явилося Співоче поле. Власне, це була
місцина поблизу садиби скульптора Івана Гончара, де Л.Ященко з однодумцями
відроджували давні українські обряди, народні пісні, колядки, щедрівки. Народне вбрання
для аматорів надав зі своєї великої колекції І.Гончар. Так постав хор «Гомін». Ніна
Матвієнко, Надія Світлична, Алла Горська, Лідія Орел, Оксана Мешко та багато
інших свідомих українців і українок
відвідували його репетиції.
22 травня
1971 р., на роковини перепоховання Тараса Шевченка, біля його пам’ятника у Києві хористи – всі у
вишиванках – виконували твори на вірші Кобзаря. Відтоді всі вони на чолі з керівником стали «забороненими». Л.Ященка виключили зі
Спілки композиторів. Почалися обшуки, виклики до КДБ. Вимагали каяття, публічного
засудження однодумців-«антирадянщиків»: О.Мешко, М.Коцюбинської, Н.Світличної. Ніхто
не схитнувся…
У середині 1980-х Л.І.Ященко відродив «Гомін». Постійного
місця для репетицій не було. Збиралися в Гідпропарку, у скверах, якщо вдавалося
– в актових залах підприємств. Скрізь, де підносилася Українська Ідея, лунало
Українське Слово – був «Гомін». Значення хору та його керівника у національному
відродженні України, здобутті незалежності неможливо переоцінити.
1993 р.творчість
Л.І.Ященка була відзначена Шевченківською премією. Втім за всіх влад у
незалежній Україні «Гомін» залишався ніби «неофіційним», «невизнаним». Без
фінансування та бази для репетицій…
До свого 85-річчя Леопольд Ященко підготував унікальну книгу, де зібрав
понад 350 українських народних пісень у
власній обробці з репертуару «Гомону» та свої автентичні твори – пісні,
романси, кантати. За браком коштів книга не побачила свого читача.
А через два роки – 2 квітня 2016-го — Леопольд Ященко, народний композитор і
співець свого народу, помер у Києві.
На похороні великого сина України лунала тужлива
пісня на його слова та музику:
Порвалась остання струна,
Її вже повік не з’єднати…
Лиш болем гіркої утрати
Подзвіння у серці луна…
Хор «Гомін» продовжує жити. Він завжди там, де живуть українське слово та пісня, й сама Україна промовляє голосами цих подвижників. Щоправда, біль втрати свого керівника і натхненника не вщухає з роками. Бо то велика втрата для всіх у цьому унікальному колективі. Як, зрештою, і для всіх нас…
Підготувала Олена Бондаренко
Громадський рух «Рідна країна»
