Військовий, дипломат, адвокат, громадський діяч, — Юліан Налисник народився 1890р. в с.Красна (повіт Кросно, Лемківщина, нині територія Польщі).
Його батько, Микола Налисник, протягом 35 років був управителем народної школи в рідному селі. Цю початкову школу й закінчив Юліан. Затим вступив до української гімназії в Перемишлі. На канікули приїхав свідомим українцем. Тож батько – «старорусин», аби перевиховати сина, віддав його до польської гімназії в Новому Санчі. Втім непокірний юнак її покинув і продовжив навчання у 5 класі Львівської української академічної гімназії. Закінчивши гімназію, вступив на правничий факультет Львівського університету.
Коли почалася Перша світова війна, Юліан у серпні 1914р. записався до війська Січових Стрільців. 30 вересня 1916р. під Потуторами, неподалік Бережан, потрапив до російського полону. Був доправлений до Ялуторовська, що в Сибіру.
Наприкінці 1917р. Юліан Налисник втік із таборів. Дістався Києва. Почав працювати чиновником у міністерстві закордонних справ УНР. Коли міністр О.Шульгин організував посольство УНР у Болгарії, Ю.Налисник дістав призначення до Софії: у якості аташе виконував доручення українського уряду в Центральній Європі; редагував щомісячник «Українсько-болгарський огляд» (болгарською мовою).
Після замирення Польщі з більшовицькою Росією Юліан Налисник повернувся до Галичини. Закінчив у Кракові правничі курси, зайнявся адвокатською практикою в Кросно, а 1931р. відкрив адвокатську контору в містечку Дукля. У рідному селі Красна створював Український народний дім і брав безпосередню участь у зведенні споруди Українського дому (попри спротив польської влади, розпочату справу завершив). Також організував товариство «Сільський господар».
На початку 1939р. староство Красної угледіло в існуванні Українського дому «небезпеку польським інтересам» і передало його майно під оруду управителя початкової школи Ковальського. Адвокат Ю.Налисник оскаржив таке рішення у Найвищому адміністративному трибуналі у Варшаві. Суд мав розглядати справу восени. Та на заваді стала Друга світова.
2 вересня 1939р. Юліана Налисника за українську громадську діяльність заарештували польські органи безпеки. Мали етапувати до відомого табору в Березі Картузькій. Але до цього не дійшло: поляки відступили з Кросно, і 7 вересня доктор Ю.Налисник вийшов на волю.
Під час німецької окупації Ю.Налисник працював у рідному краї, захищаючи як правник своїх земляків. Знайшлися «доброзичливці», котрі про цю його роботу писали доноси до гестапо. У червні 1942р., зокрема, надійшов донос, де йшлося про те, що адвокат співпрацює з УПА та підбурює місцевих мешканців проти німців. Ю.Налисника заарештували й засудили до розстрілу. З допомогою дружини Наталі та друзів дивом врятувався.
31 липня 1944р. Юліан Налисник дістався Зальцбурга (Австрія). Створив Український Комітет, який опікувався втікачами з підрадянської України, допомагав їхній адаптації за кордоном.
У грудні 1949р. доктор Ю.Налисник переїхав з родиною до Нью-Йорка. Відновив діяльність Організації Оборони Лемківщини (створена 1936р., припинила роботу під час Другої світової війни) та впродовж 10 років її очолював. ООЛ надавала різнобічну допомогу новоприбулим емігрантам з Лемківщини. Також доктор Налисник входив до складу Головної ради Братства УСС, правління «Товариства українських правників».
Помер 22 квітня 1960р. в Нью-Йорку.
Ю.М.Налисник залишив цінні щоденникові записи та спогади: «Перше міністерство закордонних справ України та перше посольство України в Болгарії»; «Робота не пішла намарне: перше посольство УНР у Болгарії».
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
