chrome firefox opera safari iexplorer

7 липня – Івана Купала (Різдво Івана Хрестителя)

07 липня 2020 о 10:58
ua.korrespondent.net

Купала, чи Купайла — одне з найулюбленіших  свят, у якому переплелися, наче в запашному вінку, прадавні традиції українського язичництва зі строгою  християнською історією.

Справді,  це пречудове свято, подібно до старовинної коштовної монети, має два боки – язичницький і християнський.

Цього дня народився Іван Хреститель — пророк,  який сповістив людству про прихід Месії й охрестив Його.  

Саме про Івана Хрестителя, чи Предтечу — сказав Ісус Христос: «Серед народжених жінками не поставав (пророк) більший за Івана Хрестителя» 

Іван Предтеча був посланцем Бога. Від тридцяти років він проповідував пришестя Сина Божого, нещадно викривав вади суспільства і влади, кликав до каяття.

Невдовзі довкола нього стали гуртуватися послідовники. Як ознаку покаяння і оновлення було обране хрещення – омивання у ріці Йордані. Саме Іван Предтеча охрестив Ісуса Христа і сповістив людству, що на землю прийшов «Цар в ім’я Бога». За Христову віру  Іван Предтеча прийняв мученицьку смерть. 

  А тепер – про інший бік, язичницький. Святкування Івана Купала супроводжується безліччю традицій і звичаїв.  Давні українці  на початку липня (за нинішнім календарем) відзначали свято Сонця, врожаю, щедрих земних плодів. Наші пращури були переконані, що саме цього дня Сонце набуває потужної життєдайної сили, а вода, в якій світило вранці скупалося, має чудесні властивості.

 Тому й досі вважається, що для краси та здоров’я дуже корисно скупатися вдосвіта на Купала в річці, ставку чи бодай  покачатись у росяній травичці.   

Коли Сонце заходило, люди розпалювали вогнища — на березі річки, озера чи того ж таки ставка.  Молоді, та й не лише молоді – стрибали через вогонь. Щоб очистити себе від усіх гріхів, вроків та пристрітів, треба було перестрибнути вогнище тричі. А коли через вогонь стрибала пара, міцно взявшись за руки, вважалося, що розлучити закоханих не в змозі жодна сила.   

Головними «дійовими особами» свята були Купало – символ родючості й достатку, та Марена – уособлення зимового холоду та людських хворощів і голоду.  Навколо опудал Купала і Марени  водили коло, співаючи купальських пісень.  Насамкінець опудала спалювали чи топили.

Затим наставала таємнича пора, оповита повір’ями і легендами. Дівчата ховалися від хлопців, аби почати ворожіння.  

Кожна плела вінок, ставила в ньому свічку і пускала на воду. Якщо віночок пливе рівненько, а свічка не гасне – дівчина незабаром вийде заміж. Якщо крутиться на одному місці – доведеться ще дівувати.  Якщо ж (цур тобі, пек!) потоне – заміжжя бідолашці й зовсім не судилося.      

За вінками дівчата бігли берегом, аби подивитися, куди   віночок пристане – бо ж туди й заміж іти доведеться.  

Тим часом хлопці теж часу не гаяли. Кожен намагався встерегти вінок своєї коханої, аби виловити його й наступного дня повідомити любій дівчині, що засилатиме сватів… 

Одне з найчарівніших повір’їв нашого народу  говорить, що цієї фантастичної ночі, просто опівночі, розкривається вогняна квітка папороті.  Хто її знайде – стане власником прадавнього коштовного скарбу. А хто зірве – решту своїх днів розумітиме мову тварин і птахів.

Старші люди оповідають, що за всі часи, скільки стоїть світ, мало кому вдавалося знайти цю квітку – надто коротке її цвітіння, надто швидко вона в’яне. Якщо ж таки пощастило – треба миттєво підкинути її, й вона впаде простісінько на те місце, де скарб закопано. 

Чи довелося вам побачити квітку папороті?  Мені – не доводилось.

Але ж це зовсім не означає, що не варто вірити в дива і тішитися з чар, що їх дарує розкішна  Купальська Ніч...

Підготувала Олена Бондаренко,

Громадський  рух Миколи Томенка «Рідна країна» 

Розділи: Традиції

7 серпня

Інші дати
Народився Пантелеймон Куліш
(1819, смт. Вороніж, Сумська область - 1897) - український письменник, драматург, фольклорист, етнограф, перекладач, критик, редактор, видавець. Автор першого україномовного історичного роману «Чорна рада».
«… единственные во всем мире по своему поэтическому достоинству малороссийские песни, вспомните дивную историю Малороссии, эту поэму-историю, которая как героическая песня легла на скрижалях мира – и вы не можете не призадуматься над судьбой этого необыкновенного народа, который явился чудесным образом, как роскошный цветок посреди враждебных для него стихий…» (Пантелеймон Куліш)
Розгорнути