twitter.com
Велику частин своїх творів митець присвятив український тематиці, однак він досі залишається мало відомим в Україні.
Майбутній скульптор народився у с.Братишів на Станіславщині (нині Тлумацький район Івано-Франківської області), другою з трьох дітей у незаможній родині Якова та Катерини Круків.
По батьковій лінії всі були гончарями, тож не дививна, що хлопчина успадкував їхні творчі здібності.
У 9 років почав учитися в сільській чотирикласній школі. Вчитель В.Лукасевич розгледів у хлопчика неабиякий різьбярський талант і привіз його до Станіслава, де була деревообробна школа, де навчали різьбярству, столярній справі. Щоправда, батьки воліли бачити хлопця вчителем чи священиком, але, бачачи, що на хліб своїми руками дитина заробить, — не противилися.
1931р. Григорій записався до Львівської школи декоративно-прикладного мистецтва. Та якось один з викладачів висловив сумнів у здібностях юнака, навіть порадив стати кравцем – і він покинув школу.
Почав відвідувати майстерню відомого скульптора Сергія Литвиненка. Дозвіл вчитися у майстра «заробляв», виготовляючи для нього та його знайомих меблі.
Одначе мріяв про академічну освіту. Не маючи атестату, мав подати на конкурс дві скульптурні моделі й два малюнки людського тіла з натури. Моделі подав свої, малюнки позичив у товариша. А протекцію талановитому юнакові склав не хто інший, як сам митрополит Андрей Шептицький. Так 20-річний Григорій Крук став студентом Краківської академії мистецтв.
Сказати, що було сутутжно – не сказати нічого: з харчів нерідко міг собі дозволити хіба що дешевий суп у їдальні Сестер милосердя, й так цілими тижнями. Але жага знань і прагнення втілити свій талант були сильнішими за життєві труднощі.
У Кракові Григорій, або ж Григір, як він називав себе, — увійшов до української мистецької групи «Зарево». Заприязнився з Михайлом Зорієм, Денисом Іванцівим , Михайлом Черешньовським, разом з ними брав участь у творчих виставках.
Якось роботи Г.Крука потрапили на очі викладачеві Ягелонського університету Богданові Лепкому. Спочатку Б.Лепкий допоміг молодому скульпторові отримати замовлення - створити дизайн вівтаря для католицького собору Святого Норберта, й на отримані гроші той закінчив академію – до речі, з відзнакою.
Згодом професор Б. Лепкий написав листа-рекомендацію на ім’я І.Мірчука, директора Українського наукового інституту в Берліні. Проте виявилося, що в Інституті ні коштів, ні можливостей для навчання мистьецтву немає. Вдалося записатися до класу скульптора А.Фоке, який високо оцінив здібності студента і домігся для нього стипендії, а коли вона вичерпалася, допомагав із замовленнями.
Якось, підробляючи садівником у парках Ванзеє, Григорій познайомився з дівчиною на ім’я Єлизавета. Це була донька Павла Скоропадського, у недавньому минулому - гетьмана Української держави. Дівчина займалася скульптурою, навчалася мистецтву, їй припали до душі роботи Григорія, і вона попросила батька замовити у нього свій скульптурний портрет. Так Григорій потрапив у дім Скоропадських, познайомився з гетьманом.
1939р., коли почалася Друга світова війна, Крукові дозволили залишитися в Берліні, однак стипендії позбавили. Вдалося навідатись до рідного краю, де з батьками провів два щасливих тижні.
По завершенні війни Григорій Крук переїхав до Мюнхена. Знайшов примішення для майстерні – у Швабінгу, мистецькому осідку на кшталт паризького Монмартра.
За якийся час майстерня Крука стала популярною. Тут відбувалися творчі дискусії, товариські зустрічі, а прізвище українського скульптора лунало дедалігучніше в мистецькому середовищі.
Завядки спеціальній стипендії, що призначалася талановитим українцям-католикам, Крук півроку навчався в Італії. Тим часом його твори – унікальні за своїми стилем та манерою – вивели свого автора у перший шерег європейських митців.
Від 1952р. починається ціла низка персональних виставок Г.Крука. Цього ж року Григорій залишає Німечиину і оселяється в Парижі. Бере активну участь у житті української діаспори, знайомиться з генеральним секретарем міжнаціональних (міжнародних) справ УНР Олександром Шульгіним – відомим істориком та соціологом, редактором тижневика «Тризуб».
Саме О.Шульгін організував виставку робіт Г.Крука в галереї Simone Badinier, яка відбулася з величезним успіхом.
Затим були виставки у Бонні, Лондоні, Единбургу, Відні, Нью-Йорку та багатьох інших містах США, Канади, Китаю, Туреччини, Італії…
У Римі Г.Крук створив скульптурний портрет митрополита Йосипа Сліпого, який вийшов на волю по 18 роках радянських таборів. Митрополит влаштував митцеві аудієнцію в папи Павла VI. Скульптурні портрети папи та митрополита відзначені медаллю Ватикану.
Майстер належать понад 300 скульптур і тисячі малюнків. Серед скульптурних робіт, окрім згаданого «Портрета патріарха Йосипа Сліпого» — «Монахиня», «Відпочинок», «Селянське подружжя» та багато інших, присвячених українській тематиці. Варто згадати, що саме Григорій Крук створив відомий у цілому світі пам’ятник над могилою Головного Отамана Армії УНР Симона Петлюри на паризькому цвинтарі Монпарнас.
Скульптури українського генія придбали Національний музей у Парижі, галерея Stenzel у Мюнхені, численні шанувальники та колекціонери. Найбільше робіт Г.Крука зберігається в Українському вільному університеті у Мюнхені та Бібліотеці й Архіві ім. Т.Шевченка у Лондоні.
Помер Григорій (Григір) Крук 5 грудня 1988р. у Мюнхені. Похований на цвинтарі Вальдфрідгоф, який ще називають «українським некрополем» — адже тут, у розкішному парку, спочивають відомі діячі українського національного руху минулого століття: С.Бандера, Я.Стецько, Л.Ребет, воїни УНР, бійці УПА…
В Івано-Франківську є вулиця Григора Крука. У його рідному селі Братишеві працює кімната-музей видатного скульптора. 30 жовтня 2011р. тут встановлено пам’ятник митцеві (автор В.Довбенюк).
Григорію Круку пропонували громадянство Німеччина, Франція, Канада, однак великий скульптор не прийняв жодної пропозиції. Він належав мистецтву, а його мистецтво живилося з українських джерел.
Нині як ніколи вчасним було би повернути Україні ім’я і творчість митця, якого вважають класиком у світі й про кого так мало знають у його рідній країні.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
