«Не знайшовши собі початку, я вигукнув:
І створив мене Господь з образу і за подобою
Своєю, й так я маю тепер уявлення
Про Бога, і лик Його і лик мій носять
тотожність…»
Казимир Малевич
Яскрава, потужна особистість, надзвичайно обдарований митець, який піднісся від маляра-самоука до всесвітньо відомого художника, теоретик мистецтва, філософ, поет, — це все про Малевича. Людину, яка залишила у світовій культурі слід, подібний до траекторії польоту комети.
Казимир Малевич народився у Києві.
Батько, Северин Антонович, служив управителем на цукроварнях відомого підприємця і мецената Миколи Терещенка. Мати, Людвіга Олександрівна, з дому Галиновська, займалася домашнім господарством і вихованням дітей. Окрім первістка Казимира, в родині було четверо хлопчиків і чотири дівчинки.
У Малевичів говорили українською й польською, в родинному оточенні – українською. Сучасники К.Малевича переважно вважали його поляком, він у анкетах писав про себе: «Українець», створив низку статей про мистецтво українською мовою. У «Главах з автобіографії художника», написаних незадовго до смерті, Малевич писав про себе та свого найближчого друга Левка Квачевського: «Ми обидва були українцями».
Службові обов’язки батька потребували постійних переїздів з одного містечка до іншого, від цукроварні до цукроварні, тож до 17 років Казимир мешкав у Ямполі (Поділля), Пархомівці (Харківщина), у Білопіллі, Вовчку та Конотопі (на той час Чернігівщина). Саме в Конотопі Казимир 16-річним створив першу свою картину – в техніці олійного живопису. Картина мала назву «Місячна ніч» і відтворювала річку, місяць, що відбивався у її водах, і човен на березі. Переповідають, що один з товаришів Малевича потайки відніс полотно до крамниці, де воно й було придбане за 5 рублів. Подальша доля роботи залишилася невідомою. 1895—1896р.р. К.Малевич відвідував Київську малярську школу М.Мурашка, навчався мистецтву малювання у М.Пимоненка.
1896 року родина переїхала до Курська. Тут Казимир працював креслярем в управлінні залізниці, а водночас займався живописом. У 1899р. взяв шлюб з Казимирою Зґлейц, народилося двійко діток.
1904р. К.Малевич вирішив отримати ґрунтовні знання і, залишивши Казимиру з дітьми у Курську, подався до Москви. У серпні 1905р., після невдалої спроби вступити до Московського училища живопису, скульптури та будівництва, оселився у художній комуні – будинку художника Курдюмова, де мешкало близько 30 митців. Навесні 1906-го, коли гроші закінчилися, повернувся до Курська, а влітку знову спробував вступати до училища – і теж невдало. Відвідував художню студію Ф.Рербурга. Взяв участь у виставці Московського товариства художників та товариства «Бубновий валет».
Тим часом дружина влаштувалася на роботу до психлікарні в одному з сіл, звідки виїхала з коханцем, покинувши дітей на лікарняного завгоспа М.Рафаловича. Приїхавши по дітей, Малевич познайомився з донькою Рафаловича — Софією, з котрою одружився 1909р.
Подальші роки були сповнені творчого піднесення. У 1911-14р.р. неопримітивістські роботи Малевича успішно експонувалися на виставках товариств «Московський салон», «Союз молоді», «Синій вершник» (Мюнхен), «Віслючий хвіст», «Бубновий валет», а також Салону незалежних у Парижі.
У грудні 1913-го в Петербурзькому «Луна-парку» відбулася прем’єра опери «Перемога над Сонцем» (музика М.Матюшина, тексти О.Кручоних, пролог В.Хлебникова, декорації та костюми К.Малевича). Пізніше Малевич стверджував, що саме під час роботи над оперою йому спала на думку ідея «Чорного квадрата».
1915р. Казимир Малевич взяв участь у першій футуристичній виставці «Трамвай В». Художник виставив 39 картин під назвою «Супрематизм живопису». Власне, на цей час припадає створення нового потужного напрямку в авангардистському мистецтві — супрематизму, засновником якої став Малевич, автор маніфесту «Від кубізму до супрематизму. Новий живописний реалізм». Своєрідним живописним маніфестом супрематизму став всесвітньо відомий «Чорний квадрат» (1915р.) Картину виставили 1 січня 1916р. в Петрограді. Вона мала шалений успіх і відтоді увійшла до скарбниці світових шедеврів.
1916 рік був одним із найплідніших і найуспішніших у творчій біографії Казимира Малевича. Він виступає з лекціями на тему супрематизму, бере участь у виставці «Магазин» та показує 60 супрематиччних полотен на виставці «Бубнового валета», створює товариство «Супремус» і готує до видання однойменний мистецький журнал. Влітку 1917-го очолює художню секцію Московської ради солдатських депутатів, у жовтні обирається головою товариства «Бубновий валет», а в листопаді військово-революційний комітет призначає Малевича комісаром з охорони пам’яток старовини.
Життя розгортається блискавично: участь у роботі художньої колегії Наркомосвіти, постановка спектаклю В.Мейєрхольда за «Містерією-Буф» Маяковського (декорації, костюми – К.Малевич), виставка «Безпредметна творчість і супрематизм»…
Але в повітрі дедалі відчутніше віє грозою. Мистецтво Малевича для людей у шкірянках — складне, незрозуміле, а отже, небезпечне.
У листопаді 1919-го Казимир переїздить до Вітебська. Керує майстернею в Народному художньому училищі, яке очолює Марк Шагал.
У грудні в Москві відкривається перша ретроспективна виставка — «Казимир Малевич. Його шлях від імпресіонізму до супрематизму».
У 1922р. Малевич завершує свою головну теоретико-філософську працю — «Супрематизм. Світ як безпредметність або вічний спокій».
Його роботи з великим успіхом експонуються в Берліні. 1923р. відбувається вельми успішна друга персональна виставка.
Приходить світова слава: персональні виставки в Берліні (щорічна Велика художня виставка), Варшаві, Дессау.
Зненацька митець виїжджає з-за кордону до тепер уже Ленінграда, залишивши картини й теоретичні записи (нині більшість з них перебувають у міському музеї Амстердама).
1928р. К.Малевич повертається до Києва, де викладає в художньому інституті. 1929р. – «Виставка творів живопису і графіки К.С.Малевича» у «Третьяковці», тоді ж – у Цюриху; 1930р. – в Берліні, Відні, Києві.
Тим часом радянський маховик репресій починає набирати обертів. У Державному інституті історії мистецтв ліквідують відділ, яким керує К.С.Малевич. Затим його взагалі звільняють з інституту – як позапартійного. Восени 1930-го ГПУ заарештовує Малевича як «германського шпигуна». Щоправда, у грудні того ж року він вийшов на волю, однак здоров’я незворотньо втрачене.
1932р. Казимир Малевич бере участь у виставці «Художники РРФСР за 15 років». На думку фахівців, до цієї виставки він пише четвертий, останній варіант «Чорного квадрата».
Від 1932р. худжник створює переважно портрети реалістичного характеру та працює над проектом «Соцмісто», яий так і не був втілений.
1933р.: страшний діагноз — рак. Казимир Северинович Малевич помер 15 травня 1935р. в Ленінграді.
Як і заповідав, його тіло поклали до супрематичної труни – у вигляді хреста з розкриленими руками, а затим кремували. 21 травня урна з тлінними рештками художника була похована під улюбленим дубом митця у селі Немчинівці, куди він не раз приїздив відпочити душею на обійсті тестя, М.Рафаловича. Над могилою встановили кубічний монумент із зображенням чорного квадрата, а на дубі – табличку з написом: «Тут похований прах великого художника К.С Малевича».
Під час війни могилу було втрачено. Згодом пам’ятний знак встановили за кілька кілометрів від реального місця поховання.
У вересні 2912р. Київрада ухвалила рішення про перейменування вул.Боженка – відтоді вона носить ім’я Малевича. Саме на цій вулиці, колись — Бульйонській – народився великий митець.
Впродовж тривалого часу постать Малевича «обростала» міфами, а його біографія перетворилася на фантастичне мереживо з правдивих фактів і красивих вигадок. Художник і сам був не від того, аби поширювати про себе різні вигадки. Так, він протягом усього життя стверджував, що народився 1878р., хоча, згідно із записом у метриці– 1879-го. Тож вийшло так, що 125-річчя Малевича відзначали два роки поспіль.
Він не раз говорив, що завершив навчання у Московському художньому училищі, хоча вступити туди насправді йому так і не вдалося.
До таких містифікацій належить і легенда про нібито створення «Чорного квадрата» у 1913р. (наспрвді – у 1915-му), й дати «створення» картин, які не відповідають реальним. Малевич, як багато його колег-футуристів, вважав, що має цілковите право самотужки створювати свою біографію, що й робив, «коригуючи» факти.
Життя Казимира Малевича було насиченим найрізноманітнішими подіями. Він брав участь у переворотах, писав футуристичні вірші, виступав на скандальних диспутах, сидів у в’язниці, осучаснював театр, очолював серйозний інститут, був бізробітнім. Його обожнювали учні й послідовники, ненавиділи конкуренти, люто сварили критики. Сенсом буття Казимира Малевича було мистецтво. Дослідники називали його життя «випробувальним полігоном», де відбувалися справжні вибухи новітніх мистецьких течій і напрямів. А часовий відтинок, у якому жив, палахкотів і пристрасно творив художник, можна цілком справедливо вважати Часом Малевича.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
