У народі вважали, що 30 липня – час блискавок і блискавиць, які віщували посуху та пожежі. Тому заборонялося дивитися на блискавці або без особливої потреби виходити з дому. Селяни саме в ці дні починали замислюватися про наступаючий холод.
А спостереження за погодою віщували наступне: «Якщо гроза 30 липня трапилася – осінь теж буде дощовою», «Жаркий і сухий день 30 липня віщує малосніжну і холодну зиму».
За церковним календарем 30 липня вшановують великомученицю Марину (Маргариту); преподобного Іринарха Соловецького; пренесення молей преподобного Лазаря Галісійського; преподобного Леоніда Устьнедумського; Святогорську ікону Божої Матері.
Іменинники 30 липня:
Марина, Магдалина, Леонід, Маргарита.
30 липня народились:
1889 – Олександр Шульгин – український політичний та державний діяч, історик-соціолог, публіцист, член Центральної Ради, перший міністр закордонних справ УНР, Голова уряду УНР в екзилі.
30 липня відзначають:
- Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми.
- Міжнародний день дружби.
Події 30 липня:
1863 – було видано Валуєвський циркуляр – розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії П.Валуєва про заборону друкувати українською мовою наукові, навчальні та релігійні книги.
1895 – у Львові відкрили музей Наукового товариства імені Т.Шевченка (1951 року ввійшов до складу Львівського державного музею етнографії та художнього промислу).
1920 – прийнята ухвала «Про ліквідацію мощів у Всеросійському масштабі».
1920 – створено Українську військову організацію під проводом Є. Коновальця.
Чи знаєте ви, що:
Цього дня 158 років тому російський міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав секретний циркуляр про часткову заборону видання книг українською мовою.
Серед інших подібних актів російської держави Валуєвський циркуляр вирізнявся тим, що забороняв друкувати українською мовою саме релігійну літературу та шкільні підручники.
Після початку польського повстання у січні 1863 року петербурзький уряд вдався до репресій проти всіх неросійських народів Російської імперії. 18 липня міністр внутрішніх справ Петро Валуєв у відповідь на запит Київського цензурного комітету видав таємний відомчий циркуляр під заголовком «Про книги, що видаються для народу малоросійською говіркою». Міністр звертав увагу чиновників цензурного відомства на масове видання українською мовою підручників та книг для народу і пояснював це суто політичними мотивами, оскільки, на його переконання, «ніякої окремої малоросійської мови не було, немає і бути не може».
Валуєв наголошував, що тим, хто вважає українську мову зрозумілішою для народу, ніж російська, (цитата) «більшість самих малоросів закидають сепаратистські задуми, ворожі Росії та погибельні для Малоросії».
Особливо небезпечним міністру видавалося те, що прагнення українських інтелігентів дати своєму народові освіту рідною мовою збігалося з польськими політичними домаганнями. Відтак, циркуляр приписував цензорам дозволяти до друку українською мовою тільки художні твори. Натомість видання українською мовою релігійної, шкільної та іншої призначеної для народу літератури мало бути призупинено до ухвалення окремого урядового рішення.
Валуєвський циркуляр був схвалений імператором Олександром Другим та розісланий для виконання Київському, Віленському, Ризькому, Одеському і Петербурзькому цензурним комітетам, а також окремим цензорам у Казані та Дерпті (нині Тарту).
Відтоді цензори часто забороняли видання будь-яких українських книг, так що вже через 8 років, за висловом історика Миколи Костомарова, українська література в кордонах Російської імперії фактично припинила своє існування (за матеріалами «Радіо Свобода»).
