Весілля Свічки – стародавнє українське свято на честь та за тиждень до осіннього сонцестояння, 14 вересня. Річна взаємодія Землі та Сонця у наших пращурів визначала цикл свят року, серед яких найвеличнішими були: Великдень, Купала, Коляда та Калита. Між цими святами були проміжні, так звані посвятки: Колодій, Зелене Вір’я (у християнському календарі – Трійця) та Весілля Свічки – на честь переходу літа в осінь.
Цього дня замість великої, усім сьогодні звиклої новорічної ялинки, в Україні по хатах ставили одну величезну, гарно прибрану й уквітчану свічку, сяйво якої символізувало Сонце. Запалювали її урочисто, за старим звичаєм, тручи дерево об дерево. Її вогонь, який спалахував цього дня, вважався священним і мав велику очисну та цілющу силу. Українці вірили – завдяки ньому з хати виходить усе старе і недобре, а оселя наповнюється новим Божим духом.
Ми ж тебе квітами убрали,
Барвіночком-рутою оперезали…
Наша праця – дівка гарненька
Полюбити комина раденька.
Відсьогодні цілий тиждень українці співали, танцювали, священнодіяли, молилися вшановуючи Сонце, що йшло на відпочинок.
Крім того, віднині у містах починався великий тижневий ярмарок. У Києві, на Контрактовій площі, збиралися всі цехові майстри. У сяйві багаття та смолоскипів кожен цех демонстрував своє професійне вміння, лунали обрядові пісні та власні традиційні гімни. Після цього проходив обряд “Свіччиного весілля”. Все відбувалося за автохтонними українськими традиціями весілля: із “батьками”, “світилками”, “дружками”, “боярами”, “свахами” та “сватами”.
Ми ж тебе будемо женити,
Горілочку-мед-пиво пити.
Світи ж, комину, ясненько,
Пробуджуй челядочку раненько,
Шити, прясти, ткати молодим,
А подарунки збирати старим…
Першого дня свято “весілля” тривало до пізньої ночі. Після обряду присутні розходилися пританцьовуючи по домівках, де свято продовжувалося “весільними вечорницями”, під час яких незаміжні дівчата проводили “осінні ворожіння”.
Для молоді цей час був особливим, адже минуло тепле літо, а отже і “вуличні прогулянки”. Розпочинався період “вечорниць”. Парубки винаймали хату для їх проведення.
А там, де дівчат не було, то й було не до “вечорниць”. На Січі запорожці відзначали цей день постриженням молодих козаків у лицарство та вперше садовили їх на коней.
У православній традиції цього дня розпочинається Новий Церковний рік. Таку дату його початку ухвалили на Вселенському Соборі в Нікеї 325 року. Що ж до Римо-Католицької Церкви, то Літургійний рік вона починає першою неділею Адвенту, тобто різдвяного посту. Звідси й німецька новорічна ялинка Священної Римської Імперії німецької (германської) нації, до якої ми так звикли.
День, яким отці Собору в Нікеї встановили дату святкування початку Церковного року, має назву “візантійський”, “константинопольський”, або ж “Констянтинів”. Від VIII ст. цей день – початок Церковного року – став церковним святом.
Цього ж таки дня вшановується в лику преподобних у Православній церкві пам’ять Симеона Стовпника – християнського святого, знаного тим, що 37 років свого життя він провів у пості та молитві на стовпі заввишки 4 метри. Його він встановив сам, і на ньому влаштував собі маленьку келію для молитви. Стовп, на якому жив св. Симеон, був обнесений залізною огорожею, за яку суворо заборонялося заходити жінкам. Найбільше у Симеоні римлян дивувало те, що і в спеку, і холодної днини, удень і вночі той стояв на стовпі у молитві. І вони тисячами приходили до нього слухати про Христову віру і приймали її. Святий подвижник помер 459 року, проживши 103 роки. Тіло його знайшли на стовпі, у стані молитви.
*ілюстративне фото — світлина з обрядодійства «Весілля свічки» у музеї Івана Гончара
