Сьогодні, 22 жовтня, поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури, Герой України Борис Олійник святкує 80-річчя.
Борис Олійник – автор понад 40 книг, віршів, есе, статей, які друкувалися в Україні, в усіх республіках СРСР, перекладались російською, чеською, словацькою, польською, сербською, румунською, італійською та іншими мовами. Лауреат всеюгославської премії «Лицарське перо», повідомляє ZIK.
Друкуватись почав ще в школі. Перший вірш опубліковано в 1948 році. Перша збірка його лірики – «Б’ють у крицю ковалі» (1962) – книга про повоєнні часи, про пережите особисто та про пережите народом. Творчий доробок поета нині – понад сорок книг. Найвідомішими вважаються «Вибір» (1965), «Коло» (1968), «Стою на землі» (1973), «Заклинання вогню» (1978), «Сива ластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981), «Поворотний круг» (1989), «Таємна вечеря» (2000), поема «Сім» (1988).
Після неодноразового перебування на фронтах Боснії-Герцеговини написав есе «Хто і з якою метою сатанізує сербів?», яке було надруковане в Югославії окремою книгою українською і сербською мовами. Коли розпочались бомбардування, прибув до Югославії. Написав есе «Хто наступний?».
Борис Олійник, по суті, зупинив будівництво промвузла у Каневі, що загрожувало усипальниці Т. Г. Шевченка. Ще у Верховній Раді УРСР виступив проти зведення мосту через Хортицю, що й змусило урядовців відкласти реалізацію свого заміру. У 1995 року Борису Іллічу присвоєне звання «Почесний громадянин Канева».
Був одним із тих, хто через пресу заблокував будівництво АЕС в Криму і під Чигирином та каналу Дунай-Дніпро, через який би пішов в Україну весь бруд Європи.
Саме Олійник вручив від імені інтелігенції України маршалу Язову клопотання про звільнення від військово-політичного училища приміщень Києво-Могилянської академії. Маршал наклав позитивну резолюцію, пише Вікіпедія.
Один із фундаторів Українського фонду культури, незмінно з 1987 і донині очолює його на громадських засадах. Нині віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи. У 2002 році Олійнику присвоєно звання «Почесний громадянин міста Києва».
У травні-червні 1986 року одним з перших побував у Чорнобилі, в зоні, звідки вів репортажі на ЦТ СРСР і України. Того ж року виступив зі статтею в «Литературной газете» (Москва), «Випробування Чорнобилем», в якій викрив злочинну діяльність тимчасовців.
На початку липня 1988 року на XIX конференції КПРС у Москві Борис Олійник, зупинившись на сталінському терорі 1937 року, цілком неочікувано для присутніх завершив цю тему так: «А оскільки в нашій республіці гоніння почалися задовго до 1937-го, треба з’ясувати ще й причини голоду 1933-го, який позбавив життя мільйони українців, назвати поіменно тих, із чиєї вини сталася ця трагедія». Тобто саме він першим на державному рівні 1988 року в Кремлівському Палаці сказав про Голодомор в Україні, запропонувавши створити «Білу книгу» про чорні діла 1932–1933 років.
З 1980 по 1991 рік обирався депутатом Верховної Ради УРСР 10-го і 11-го скликань, голова Комісії Верховної Ради з питань освіти і культури. У 1981 році нагородження ювілейною медаллю Всесвітньої Ради Миру. З 1989 по 1991 рік – голова Комісії зв’язків ВР СРСР з громадськістю, віце-голова Палати Національностей Верховної Ради СРСР.
З 1992 по 1994 рік – народний депутат Верховної Ради України 12-го (першого) скликання. Провідний науковий співробітник Інституту національних відносин і політології НАН України. З 1994 по 1998 рік – народний депутат Верховної Ради України другого скликання. З 1995 по 2006 рік голова Постійної делегації Верховної Ради України у Парламентській Асамблеї Ради Європи. З 1996 по 2006 рік віце-президент Парламентської Асамблеї Ради Європи.
З 1998 по 2002 рік – народний депутат Верховної Ради України 3-го скликання. Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах і зв’язках з СНД. З 2002 по 2006 – обраний народним депутатом Верховної Ради України четверного скликання. У 1987 році обраний дійсним членом Міжнародної слов’янської академії. З 1990 року дійсний член Національної Академії Наук України. З 1992 року обраний академіком Української екологічної академії наук. Голова Українського фонду культури, співголова Форуму слов’янських народів.
5 липня 2010 року Указом тодішнього президента України В. Ф. Януковича Бориса Ілліча Олійника призначено головою Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Але вже у червні 2011 року Борис Олійник оголосив про своє бажання піти з посади голови Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. Про це він написав у своїй статті «Первородний гріх?». «Оскільки ж я виховувався в тому стані, де все-таки вище за будь-які нагороди цінувалися елементарні совість і порядність, відтак у цьому часі, де навіть слава й нагороди стають товаром, для цього часу я вже зі своїми старожитніми поглядами справді застарів. Тож день, коли задовольнять моє прохання про відставку, вважатиму другим днем свого народження», – писав Б. Олійник.
***
facebook.com
