Український хокей перебуває у великій кризі, через яку наша національна команда зазнає однієї відчутної поразки за іншою, пише ДМИТРО МАРЦЕНИШИН для Еspreso.tv.

Хронічні поразки

У лютому збірна України зазнала чергової поразки. Наші хокеїсти не змогли подолати перший етап олімпійської кваліфікації. Команда Олександра Савицького перемогла відверто слабкі збірні Румунії (3:0) та Хорватії (6:0), але у вирішальному матчі з господаркою відбіркового турніру – Японією — поступилася з рахунком 1:2 і втратила шанс продовжити боротьбу за путівку на Олімпіаду-2018, яка відбудеться у південнокорейському Пхенчхані.

Ця невдача хокейних фанів не здивувала. Якщо у Саппоро українці до останнього боролися за вихід до наступного раунду, то на минулорічному чемпіонаті світу у другому за силою дивізіоні, наша збірна відверто зганьбилася та вилетіла у третій за силою дивізіон чемпіонату світу. Наші хокеїсти програли усі п'ять матчів – Казахстану, Угорщині, Польщі, Японії та Італії.

«Збірна опустилася у таку групу, що вже далі нікуди, і буде соромно, якщо ще нижче опустимося», — вважає колишній головний тренер збірної України Олександр Сеуканд.

Він з 1996 до 2009 року тричі очолював нашу національну команду, працював з нею під час виступів у вищому дивізіоні чемпіонату світу та був асистентом Анатолія Богданова, коли наші хокеїсти грали на Олімпіаді-2002 у Солт-Лейк-Сіті (США).

«Збірна України опинилася не там, де має бути, наше місце вище. І я вважаю, що цього року піднімемося. У нас є сильні гравці. Якщо вони приїдуть, то питання з переходом на сходинку вище буде вирішене», — впевнений Сеуканд.

Попри усі свої минулі заслуги 65-річний фахівець, який тренував «Сокіл» впродовж 17 років, зараз залишається незатребуваним професійними клубами. Тож із вересня один із найавторитетніших українських тренерів працює у Дитячо-юнацькій спортивній школі (ДЮСШ) хокейного клубу «Сокіл».

Найтитулованіша українська команда, як і весь український хокей, перебуває у глибокій кризі. З 2014 року «Сокіл» на професійному рівні взагалі не виступає. Від колись славетного клубу, який у 1985 році вигравав бронзові медалі чемпіонату СРСР, залишилася лише ДЮСШ. Але й її вихованцям доводиться займатися у жахливих умовах.

«Спартанські» умови

Поки реконструюється спорткомплекс «Авангард», де раніше тренувався «Сокіл», ДЮСШ базується в одному зі «спальних» районів Києва — на Оболоні. Льодовий майданчик розташовується у надувному шатрі, де відсутні найелементарніші речі – душові, роздягальні та кімнати для тренерів.

Узимку в середині імпровізованої арени холодно навіть у верхньому одязі.

«Зараз ще більш-менш комфортно, але коли були сильні морози, додавалося ще мінус п’ять-шість градусів», — розповідає Сеуканд, демонструючи в яких умовах займаються хокеїсти.

За його словами, тренери вимушені заздалегідь прогрівати роздягальні переносними електрообігрівачами, щоб діти перед тренуванням могли переодягнутися, не ризикуючи застудитися.

Попри «спартанські» умови охочих займатися хокеєм у Києві чимало. Лише у ДЮСШ «Сокола» тренується близько 400 дітей. Незважаючи на відсутність найнеобхіднішого – задоволення це не з дешевих.

Мати одного з вихованців «Сокола» – Леся Костромітіна розповідає, що за навчання у ДЮСШ сина — Володимира вона щомісячно платить 1250 грн і це лише мізерна частина витрат. Повна амуніція коштує $1000, ковзани $200, ключка $100. Міняти інвентар доводиться майже щороку. Оплачують хокеїсти зі своєї кишені й поїздки на закордонні турніри.

Мрії про мільйони

Багато хто з батьків суттєві інвестиції, які треба робити приблизно впродовж десяти років, хоче у майбутньому повернути завдяки професійній кар'єрі своїх дітей. Хоча шансів стати справжніми «зірками» світового хокею та заробити мільйони в українців мало.

За словами Сеуканда, зараз хокеєм більше займаються для здоров'я.

«Я весь час кажу батькам – якщо з нього не вийде професійного гравця, то він буде здоровим чоловіком», – переконує тренер.

Колишній гравець «Сокола» Андрій Бущан, який свого часу був на драфті у клубі Національної хокейної ліги – «Сан-Хосе Шаркс», з тренером погоджується та жартує, що його син Даниїл у ДЮСШ «грає у хокей для апетиту».

Утім чимало талановитих хлопців реалізують себе і на професійному рівні, але роблять це переважно за кордоном. За юними українськими хокеїстами слідкують скаути, які працюють на іноземні клуби з Росії, Білорусі, Канади та США.

Хокеїстів перехоплюють ще у юному віці, тож Україна їх втрачає назавжди. Росіяни та білоруси пропонують їм своє громадянство. У Північній Америці стимулом є можливість грати за університетські команди та паралельно отримувати освіту.

Такий шлях, приміром, обрав один із найталановитіших молодих хокеїстів «Сокола» – Євген Фадєєв, який навчається у коледжі та прагне розпочати за океаном професійну кар'єру.

В Україні головним мисливцем на таланти є клуб «Донбас». Зараз дитячі команди донеччан базуються у Броварах і легко перехоплюють хокеїстів у інших ДЮСШ, тому що у «Донбасі» своїх вихованців забезпечують усім необхідним, а батькам не доводиться витрачати грошей.

Відроджений чемпіонат

Не дивно, що саме «Донбас» є лідером чемпіонату України – турніру, який минулого року опинився на межі зникнення. На проведення першості тривалий час не вистачало ні коштів, ні учасників, у підсумку у змаганнях стартувало лише чотири клуби.

Цього року чемпіонат повернувся до повноцінного формату за участі восьми клубів. Але його рівень залишається низьким.

«Рівень чемпіонату країни впав. Хоча й грає вісім команд — чотири з них напівпрофесійні», — констатує Олександр Сеуканд.

За словами тренера, найвищим рівень чемпіонату України був у 2012 та 2013 роках, коли турнір відбувався під егідою Професійної хокейної ліги.

«Два роки був такий чемпіонат, що приїжджали сюди латвійські, російські легіонери. Білоруська першість у порівняні з нашою відпочивала», – каже фахівець.

Чемпіонат Білорусі тренер згадав невипадково, адже з 2004 до 2007 та з 2009 до 2011 років «Сокіл» під його керівництвом змагався з клубами з цієї країни, оскільки першість України у ті роки не проводилася.

Також «Сокіл» після розпаду СРСР пограв у Міжнаціональній хокейній лізі (1992 — 1996), Східно-Європейської хокейні лізі (1996 – 2004) та другому російському дивізіоні – ВХЛ (Вищій хокейній лізі).

Власний шлях

З найсильнішими російськими клубами змагалася інша українська команда –"Донбас", який у 2012 році увійшов до розрекламованої та створеної на гроші «Газпрому» Континентальної хокейної ліги. Донецький клуб уже в першому сезоні у КХЛ зміг зібрати «зірковий» склад завдяки страйку гравців у НХЛ.

За донеччан виступали два українських володарі Кубка Стенлі – Руслан Федотенко та Руслан Бабчук, а також Олексій Понікаровський, який багато років грав у НХЛ.

Насолоджувалися хокеєм найвищого рівня у Донецьку недовго. Після двох сезонів «Донбас» був вимушений припинити виступи у КХЛ через російські агресію. Цього сезону клуб виступає у чемпіонаті України. Базується він на Донеччині у місті Дружківка.

На думку Сеуканда, українцям не потрібно мріяти про чужі турніри, а варто піднімати рівень свого національного чемпіонату.

«Однозначно потрібно розвивати свій чемпіонат. У такому разі хлопчаки, які займаються хокеєм, будуть бачити перспективу», – переконаний він.

Попри жалюгідний стан українського хокею тренер вірить у майбутнє свого виду спорту.

«Дна ми вже сягнули. Але дитячий хокей, при усіх складнощах, живе. ДЮСШ працюють у Києві, Херсоні, Дніпропетровську, Харкові, Новояворівську на Львівщині. Дітям необхідно просто створити умови. Мінімальні, щоб вони хоча б мали де залишити речі у роздягальні», — переконаний Сеуканд.

Можливо тоді українські клуби знову виховуватимуть таких хокеїстів, як чемпіон світу Дмитро Христич, переможець Олімпіади Олексій Житник та володар Кубка Стенлі Руслан Федотенко.