Дитячі майданчики, черги до педіатрів, візочки на вулицях – в Україні на цих локаціях можна зустріти переважно жінок.

Мами беруть декретні відпустки, відмовляються від кар'єри і сидять з дітьми роками, часто ізолюючи себе від соціуму.

Про те, що опція «декрет» доступна і для татусів, знають не всі.

А якщо і знають, то переважно нею не користуються.

Натомість за кордоном чоловічі декрети – цілком звична річ. І навіть деколи обов'язкова.

Скажімо, у Фінляндії та Швеції чоловіки мусять просидіти з немовлятами мінімум кілька місяців, розділивши період відпустки з дружиною.

А у Німеччині гроші на дитину виплачують протягом 14 місяців замість 12, якщо в декрет іде чоловік. Таким чином влада заохочує татів брати активнішу участь у вихованні дітей від народження.

В Україні ж про масовість чоловічих декретів не йдеться.

Чому на дитячих майданчиках лише мами, і як бути татусем у декреті – ми поговорили з фотографом Максом Левіним і журналістом Артемом Чапаєм. А ще дізналися, чому любов до дитини – це не вроджене, а набуте.

МАКС ЛЕВІН

Фотограф, фотокореспондент lb.ua, знімав для агентства Assosiated Press, журналів «Фокус», «Український тиждень».

Одружений, має трьох синів: Орест (6,5 роки), Ярема (4,5 роки), Устим (2,9 роки).

Фотограф Макс Левін пішов у декрет, щоб виховувати трьох синів

Декрет Макса триває вже півтора роки і саме добігає кінця.

Хоча справжньою відпусткою цей час назвати важко, адже паралельно із вихованням трьох хлопців Макс їздив у відрядження на війну. Каже, знімати виходило тільки там: якщо він у Києві, то займається виключно дітьми.

Тепер молодші підросли – їх разом віддали у дитячий садок. І це звільнило трохи часу для зйомок. Старший вже ходить у школу, регулярно займається в басейні.

Раніше ж доводилося домовлятися з купою людей, аби вирватися у відрядження бодай на тиждень – на допомогу приходила, точніше приїжджала бабуся, або ж дружина брала вихідний.

– Багато речей ми робимо або наслідуючи батьків, або на противагу батькам. Я, мабуть,більше роблю на противагу. Мама з татом розлучилися, і мені хотілося бути супер-батьком і мати велику родину з купою дітей. Коротше, була ідеальна мрія.

Рішення піти у декрет для Макса було комплексне: з одного боку, хотілося більше часу проводити з дітьми, з іншого – піти назустріч дружині.

Рішення піти у декрет для Макса було комплексне: з одного боку, хотілося більше часу проводити з дітьми, з іншого – піти назустріч дружині

– Після трьох років декрету дружина була, звісно, не в захваті. У неї теж були свої плани на життя і кар'єру. Зараз вона рада, що в нас багато дітей. І розуміє, що робота – це не найважливіше.

Але коли з'явилася перша дитина, їй було 21. Здавалося, що діти – це тільки сидіти вдома, ні з ким не спілкуватися, жити поза соціумом. Зрештою, для більшості мам так і є, якщо вони нічим не займаються. Для неї це було страшно. Тим паче, після першої дитини майже одразу народилася друга.

Хоч дружина і спілкувалася з людьми, працювала в «Українському тижні», брала телефоном коментарі, але це було психологічно важко. Тож коли народилася третя дитина, ми домовились, що поміняємося місцями.

Офіційно у декреті Макс не був – тільки дружина. За нею зберігалося робоче місце в «Українському тижні», але про виплати мова не йшла. На роботі рішення Макса сприйняли з подивом.

Переважно будували здогадки навколо війни і досвіду поїздок на Схід.

– У редакції всі подумали, що дружина не хоче більше мене відпускати на війну. Казали, що після Іловайська я налякався і так далі. Наші бабусі сприйняли так само. Хоча я і в декреті регулярно, раз на місяць чи два, там бував.

З наслідками після війни допомагали впоратися саме діти, розповідає Макс. Поїздки були щораз психологічно важкими, а діти здатні розвантажувати. Хоча й вимагали серйозного менеджменту: потрібно детально знати розпорядок дня, відвести-привезти, позайматися, погодувати.

З останнім, щоправда, часто допомагала дружина – готувала звечора. Інші обов'язки на кшталт прибирання і прання ділили навпіл.

Макс у декреті в компанії трьох синів, він майструє їм іграшки

– Насправді це дуже короткий період, коли можеш проводити з дітьми ледь не весь день. Приходить три-чотири роки – вони йдуть в садочок, потім у школу. Тому дуже важливо бути з дитиною перші два-три роки. Не можна просто забити на дитину.

Мене дивують такі люди, які в чотири місяці віддають дитину няні і йдуть працювати.

Ми або живем, щоб працювати, або працюємо, щоб жити. Батьки чомусь завжди думають, що найважливіше – забезпечити дитину матеріально. Але який у цьому сенс, якщо в дитинстві ти не проводив з нею часу?

У перші роки дитині дуже важливо відчувати підтримку дорослих. Для трирічної дитини батьки – носії правил, пояснює Макс. І коли дорослий кричить, дитина відчуває себе непотрібною – на неї кричать.

– Звісно, не треба сюсюкати весь час. Але ми намагаємося говорити так, щоб не принижувати. Є правила: якщо ти їх не виконуєш, не отримаєш солодощів. Найсуворіше, правда, покарання – це обмеження рибалки для Ореста. Траплялося один чи два рази. Він марить океанами, морями і рибалками. Але дітям потрібне право на бешкетування. Їм треба час від часу казитися.

Тепер можливість бешкетувати набула нових масштабів – торік сім'я купила будинок в Житомирській області і проводить там літо. Поряд ліс, річка.

– Робимо рух у сторону природи. Дітям потрібен простір. Минулого тижня їхали звідти і натрапили на оленя – він просто перебігав дорогу. Так виходить, що всі мрії, які були у мене в дитинстві, я намагаюсь реалізувати в дітях.

Найсуворіше покарання – це обмеження рибалки для Ореста. Траплялося один чи два рази

Про сімейні, ба більше, виключно чоловічі правила виховання Макс не багатослівний. Каже, головне правило – не обманювати дитину.

– У нас траплялися випадки, коли на прийомі в лікаря батьків просили залишитися за дверима. Ми були категорично проти, оскільки залишити дитину в такій стресовій ситуації саму – це неправильно.

Кажемо, що буде укол, але ми будемо поруч. Тобто дитина розуміє, що батьки її не залишають. А коли я приходжу в поліклініку сам з дитиною, без дружини, питають, де мама. Чомусь відповідь «на роботі» дуже дивує лікарів.

Треба поступово давати суспільству розуміння, що чоловічі декрети – це нормально. Точніше, власними прикладами.

Цей принцип виховання соціуму працює за тією ж схемою, що й виховання дітей: роби своє і показуй альтернативу.

Проте чи сприйме українське суспільство таку гендерну революцію, Макс не певний.

– Чи буде якийсь суспільний осуд, залежить від того, яку вагу ти маєш у суспільстві. Щоб не викликало враження, що ти людина, яка не здатна заробити, тому йде глядіти дітей.

Ти маєш бути реалізованим до початку декретної відпустки.

В принципі, так само й із жінками: тебе сприймають на зовсім іншому рівні, якщо ти займаєшся у житті чимось, крім домогосподарства.

Декретна відпустка дала Максу зрозуміти, що він хоче робити далі. Точніше, чого не хоче.

Повертатися на роботу на повний день з 9 до 18 він не збирається. Відтак, і фотографом на «Лівий Берег» вже не піде. Займатиметься цікавими проектами, зйомками, їздитиме на війну. Тобто зніматиме лише те, що подобається.

А поки спливає його півторарічна відпустка у компанії трьох синів, він майструє їм іграшки.

– Коли діти просять щось купити, ми переводимо все у площину «а давай, може, самі зробимо?» Так у нас з'явилися хенд-мейд санчата, ми намагалися змайструвати дерев'яний велосипед (нічого не вийшло), машинку, динозаврів. Орест зараз мріє про яхту і питає, чи можна її зробити самостійно.

АРТЕМ ЧАПАЙ

Журналіст, письменник. Дружина – Оксана Дутчак, соціолог.

Виховують двох синів: Устима (4 роки) і.Омеляна (1,9 року).

Журналіст і письменник Артем Чапай звільнився у декрет за власний рахунок

Офіційно Артем не в декретній відпустці, а просто без роботи. Він звільнився за власний рахунок.

Розповідає, що бюрократична тяганина з оформленням документів не вартувала тих кількох сотень гривень, які він би отримував на місяць.

У цьому й відмінність України від тих країн, де чоловічі декрети – звична річ. У Швеції, скажімо, за людиною зберігається 100% зарплати і робоче місце.

Натомість тіньові українські зарплати унеможливлюють отримання адекватних грошей під час догляду за дитиною.

Про те, що вихованням Артем і Оксана займатимуться разом, домовилися одразу: перший рік за молодшим доглядає вона, другий – він. Однак склалося трохи інакше.

Вихованням Артем і Оксана займатимуться разом, домовилися одразу: перший рік за молодшим доглядає вона, другий – він

– У жінки тоді було дві роботи. Я відчував себе емоційно виснаженим, бо писав переважно про соціальні наслідки війни, а це трохи било по мізках.

Ще я в лютому потрапив під обстріл і зрозумів, що треба припиняти. Вийшло так, що через свій психологічний надлом і пішов у декрет на чотири місяці раніше.

Так Артем став сидіти з дітьми, а Оксана – на пішла роботу і сіла писати дисертацію.

Попри те, що обов'язки чоловіка й жінки у декреті нічим не відрізняються, чоловіки все одно залишаються у привілейованому стані, розповідає Артем.

Дружина не лишала його без допомоги: щодня мінімум годину сидить із дітьми, щоб він міг писати книги.

– Розумієш, що ти потрошку, але щось робиш. Інакше переслідує відчуття сповільнення розвитку, може накривати і зривати планку. Особливо коли немає можливості спілкуватися із дорослими, а всі розмови зводяться до «А покажи, де в тата очі».

Хоча в декреті я – Оксана набагато більше робить, ніж робив би середній чоловік, який працює. Все, що складніше за макарони і сосиски, готує вона.

Негативний відгук про своє цілодобове батьківство Артем чув лише раз. Як правило, усі реагують привітно. Зрештою, у Києві нікому немає до цього діла – особливу увагу не звертають.

– Жінки переважно тішяться, а чоловіки зі мною про це не говорять. Здається, я тільки раз чув щось на кшталт «Что ты как женщина», але це сказав якийсь алкоголік.

Ще бабуся якась повчала, як треба поводитись. Думала, мабуть, що я вперше залишився наодинці з дитиною.

Артем: «Бабуся якась повчала, як треба поводитись. Думала, мабуть, що я вперше залишився наодинці з дитиною»

Старше покоління, батьки, не здивувалися Артемовому декрету.

– Ну ми з самого початку були трохи дивні, – сміється Оксана.

– Вони просто звикли. Ми ще до того, як одружились, трохи неформально жили, не як усі. Замість того, щоб з 9 до 18 сидіти на роботі – ми то в Мексику поїхали, то сіли на мотоцикли гасати по Україні. Були такі... з дивацтвами. Тому навіть моя бабуся поставилась до декрету нормально, не те що мама, – згадує Артем.

Екзотичність чоловічих декретів в Україні – це структурна проблема, пояснює Оксана.

– Часто жінка просто заробляє менше за чоловіка. Не можна казати: якщо ми змогли, то кожен зможе.

Бо не зможе. Якщо жінка працює медсестрою чи лікаркою, їй не вдасться заробити стільки, щоб утримувати сім'ю. Їй скільки хочеш можна казати: «І твій чоловік може піти у відпустку». Але це не матиме жодного сенсу.

– Насправді це якесь замкнене коло, – додає Артем. – Одне посилює інше. Чоловіки заробляють більше, а це посилює стереотип, що жінка має йти в декрет.

А ще через те, що жінки ходять в декрет, у них знижуються можливості для розвитку і самореалізації. І через це вони заробляють менше.

Звісно, ідеться про те, яку хто має роботу і чим займається. Скажімо, коли Артем працював на Insider, то їздив у відрядження, писав матеріали, міг кілька днів бути вдома перед наступним завданням. Працювати від дзвінка до дзвінка не потрібно. Тому у випадку креативного класу це простіше.

– Але якщо чоловік працює водієм маршрутки чи якимось експедитором, а його жінка медсестрою, то навряд чи вони можуть помінятися. Вони просто не виживуть, – додає Артем.

Артем каже, що батьківський інстинкт – міф. Любов і прив'язаність виникає з турботи

Про природність материнства, якою часто спекулюють, не йдеться, каже Артем:

– З жінками все це сприймається нормально, бо у неї нема вибору. А у чоловіка – є. І це сумно.

Вважається, що коли лише мати займається дітьми – це природньо. Хоча, по суті, природа – це тільки час грудного вигодовування.

Зараз взагалі багато хто надає перевагу пляшечкам, тому тут йдеться про якісь соціальні штуки.

А ще Артем каже, що батьківський інстинкт – міф. Любов і прив'язаність виникає з турботи.

– Коли Ляся (Омелян – ред.) народився, Чапай не відчував до нього те саме, що до Устима, – згадує Оксана. – Бо коли Ляська народився, він був переважно з Устимом, а я з Ляською, бо його треба годувати. І ще він постійно їздив у відрядження.

Так і виходить, що ця прив'язаність виникає з турботи. Якщо батько турбується про дитину від народження, то й прив'язаність сильніша. У нас це спрацьовувало 100%".

Артем: Я тоді почав боятись, що до Устима відчуваю прямо таку ніжність, що болить у серці, а до Омеляна нічого. Причому, коли Устим народився, я теж нічого не відчував.

Ти починаєш відчувати любов до дитини тільки тоді, коли міняєш памперс, купаєш. Прив'язаність виникає якраз із турботи.

Думаю, так і в дорослих стосунках відбувається. Але я ще не рефлексував на цю тему.