Сергій Михайлович Лифар народився у Київському передмісті – селі Пирогів (за іншою версією – в с.Віта Литовська, нині Чапаївка в Голосіївському районі Києва).
Батько Сергія — помічник лісника Михайло Якович Лифар, та мати – Софія Василівна Марченко, мали козацьке коріння. Через багато років Сергій, уже знаний на цілий світ майстер балету, згадував, як, навідуючи свого діда в Каневі, слухав його оповіді про козаччину, славних гетьманів, визвольні повстання, та розглядав «пожовклі вицвілі грамоти з восковими печатками, що ними нагороджували Лихварів українські гетьмани та кошові отамани великого Війська Запорізького».
Сергійко з дитинства мав чудові музичний слух та голос, співав у церковному хорі Софійського собору, вчився грі на скрипці, потім – на фортепіано у Київській консерваторії. У 17 років долю юнака остаточно визначила зустріч із Броніславою Ніжинською, сестрою знаменитого танцівника Вацлава Ніжинського. Відвідуючи балетну секцію Ніжинської, Сергій раз і назавжди зрозумів, що балет – його доля.
Після трагічної поразки Української Революції чимало представників інтелігенції виїхали подалі від «нового світу», який мали намір побудувати більшовики. Емігрувала до Парижа й Ніжинська. Налагодила співпрацю з «Русским балетом» Сергія Дягілєва, а за рік почала формувати власну трупу, до якої запросила своїх найкращих учнів, найперше – Лифаря. Якимся дивом юнак, без копійки в кишені, дістався до Парижа. Тут продовжував наполегливо вчитися. Його наставниками були всесвітньо відомі Ніколя Лега та Енріке Чекетті. Невдовзі талановитий танцівник стає першим солістом «Русского балета», «на Лифаря» починають ходити балетомани, балетознавці й просто люди, які люблять балет. В одному з інтерв’ю Сергій Дягілєв зазначає:«Лифар чекає своєї слушної години, щоб стати новою легендою, найпрекраснішою з легенд балету».
У серпні 1929р. помер Сергій Дягілєв. Лифареві, якому виповнилося лише 24 роки, було запропоновано очолити балетну трупу паризької Гранд-Опера. Відтоді французький балет, його відродження і правдивий зліт невідривно пов’язані з ім’ям українця. Впродовж понад 30 років у стінах Гранд-Опера Сергій Лифар був солістом, хореограіом, викладачем і наставником молодих танцівників. Він формував репертуар французького балету, школа Сержа Лифаря зажила світової слави, ним був заснований новий напрям у балеті – неокласицизм.
Лифаря стали називати «богом балету», «танцівником номер один ХХ століття».
1935р. на сцені Гранд-Опера відбулася прем’єра балету Сержа Лифаря «Ікар» — на музику Артура Оннегера.
Ось як писав тоді про цей балет і роль Ікара у виконанні Лифаря відомий балетний історик і театральний критик Олександр Плєщєєв: «… змах крил — і на сцену вилетів небачений диво-птах… Птах — Лифар. Це не танець, не пластика, це — чари… «Ікар» — це епоха, це синтез усієї його творчості, це начебто гранична межа…» Відтоді «Ікар» — друге ім’я Сержа Лифаря у творчості.
Під час війни Лифар залишається в Парижі, очолює театр і рятує його від знищення. У 1943р. відбувається прем'єра «Сюїти в білому» — ще одного шедевра С.Лифаря.
Після звільнення Парижа від нацистської окупації французький Рух опору засуджує Лифаря до страти за обвинуваченням у колаборантстві. Лифар залишає Францію, оселяється в Монте-Карло, де в 1944-47р.р. формує та очолює трупу «Новий балет Монте-Карло». Та невдовзі французьке правосуддя реабілітує митця, і Лифар з тріумфом повертається до свого театру.
В рідному Гранд-Опера Серж Лифар поставив понад 200 балетних вистав. Своєю кар’єрою балетмейстерові завдячують виховані ним 11 балетних зірок зі світовим ім’ям, при Гранд-Опера ним був заснований і діє досі Французький Інститут Хореографії.
Професор Серж Лифар викладав історію й теорію танцю в Сорбонні, очолював Університет танцю, був почесним президентом Національної ради танцю при ЮНЕСКО.
Кавалер Ордена Почесного Легіону, Ордена Літератури і Мистецтва, був відзначений премією Оскар та найвищою нагородою в балеті – «Золотим черевичком», прикрашеним діамантами, а також золотою медаллю міста Париж.
Здавалося би, життя прекрасне і буде таким завжди. Але стається неймовірне: 1958 р. великого майстра звільняють з Гранд-Опера. Лифар намагається відновити справедливість, але не допомагає нічого, навіть втручання палкого шанувальника його творчості — Шарля де Голля…
Здавалося би, Ікарові підрізали крила, все втратило сенс. Але не для Лифаря. Обдарований художник, у 65 років він зайнявся професійним малярством. Зрештою, він малював завжди: замальовки олівцем, гримом — на афішах, театральних програмах, просто на клаптику паперу, підкладеному завбачливим шанувальником… Лифар близько приязнився з Пікассо, Шагалом, Далі, Кокто, іншими відомими художниками. Власне, вони й намовили його виставлятися.
В першій половині 1970-х років минул виставки картин і малюнків С.Лифаря відбувалися в Парижі, Венеції, Каннах, Монте-Карло. Свої графічні роботи «хореграф, який малює» (так він називав себе) присвятив своєму другові Пабло Пікассо. Понад сотню картин та малюнків – такий творчий спадок художника.
Відомо,що великою пристрастю Сержа Лифаря були книги. По смерті С.Дягілєва Лифар викупив за річну заробітну платню в Гранд-Опера у французького уряду унікальну колекцію театрального живопису, декорацій та близько 1000 книг. Якось із усмішкою сказав: «Гроші на придбання дягілєвського архіву я заробив ногами».
Бібліотека Лифаря містила унікальні видання – стародруки XVI—XIX століть, оригінали листів О.Пушкіна до Н.Гончарової, чимало рідкісних, унікальних видань…
1975 р. Серж Лифар був змушений продати на аукціоні у Монте-Карло частину своїх бібліотечних скарбів: прожити не невелику пенсію від Гранд-Опера не виходило.
Однак інша частина унікальної книгозбірні залишилася в родині. 817 одиниць із неї вдова митця, графиня Ліліан д’Алефельдт-Лаурвіг, передала Україні як вияв великої любові до рідної землі, що її він зберігав у серці протягом усього життя. «Навіть прекрасний блискучий Париж не зміг примусити мене, киянина, забути мій широкий, величавий Дніпро», — записав якось Сергій Михайлович у своєму щоденнику. А розмову Лифаря з Шарлем де Голлем під час вручення хореографові Ордена Почесного Легіону, цитували всі французькі газети. Президент Франції, який до того не раз пропонував Лифареві громадянство, знову повернувся до цієї теми: «Мсьє Лифар! Ви зробили для Франції стільки, скільки мало хто із знаменитих французів. Чи не час вам стати французом і за паспортом?». На що Лифар відповів: «Щиро дякую, пане Президенте, за вашу пропозицію. Але я ніколи не був і не буду французом, бо я українець, і моя батьківщина — Україна».
Невелика, затишна, аристократична вулиця Кастильон (Rue de Castiglione) у самому серці Парижа пролягає від саду Тюїльрі до Вандомської площі. На будинку №7 – меморіальна дошка: «Тут у 1955 -1985 роках жив Серж Лифар (1904—1986), видатний хореограф ХХ століття, уродженець України, який був головним танцівником і балетмейстером у Паризькій Національній Опері».
Серж Лифар прожив свої останні роки у швейцарському місті Лозанні. Тут і помер від раку 16 грудня 1986р. Сергія Михайловича поховали на цвинтарі в Сент-Женев'єв-де-Буа поблизу Парижа. На могильній плиті — напис: «Sergе Lifar de Kiev» («Серж Лифар з Києва»).
Якось, розповідають колеги, Лифар прийшов до Гранд-Опера у вишиванці. Незадовго до смерті Сергій Михайлович гірко зауважив: «Мрію повернутися в Україну. Однак удома мене, на жаль, ніхто не знає, а у Франції — забули…»
За життя йому довелося лише раз побувати в Києві – 1961 р. І все ж Лифар повернувся до України. В середині 1990-х його вдова, яка краще за будь-кого знала про те, як тужив її чоловік за рідною землею, передала в дар Україні найдорожчі його серцю речі: Орден Почесного Легіону, «Золотий черевичок», сценічні костюми, твори П.Пікассо і М.Шагала, портрети самого С.Лифаря роботи скульптора Поля Бельмондо.
Від 1994р. протягом тривалого часу раз на два роки в Києві відбувалися міжнародні конкурси балету імені Сержа Лифаря, а також Міжнародний фестиваль балетного мистецтва «Серж Лифар де ля данс», у якому брали участь танцівники з багатьох країн світу. Його балети «Ромео і Джульєтта», «Сюїта в білому» були поставлені на київській сцені.
Олена Бондаренко, Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
