Позбавлення українського громадянства нардепа А. Артеменка, депутата Одеської міськради О. Боровика та інших осіб в черговий раз привертає увагу до проблеми подвійного громадянства.
Нагадаю, що, як мінімум, останні 10 років я наводив велику кількість аргументів і звертався до різних інституцій (починаючи від СБУ і закінчуючи керівниками держави) щодо небезпеки для національних інтересів України відсутності правового механізму набуття та позбавлення іншого громадянства. Мої аргументи отримували лише відписки від цих органів про те, що ніякої загрози для національної безпеки чи національних інтересів України це питання не несе.
І от, як бачимо, сьогодні праві та націоналістичні політичні партії сусідніх держав (Румунії, Угорщини) так чи інакше актуалізують тему власних національних автономій на нашій території, посилаючись передовсім на кількість людей, що мають їхнє громадянство. Мовчу вже про використання Росією не лише потреби «захисту» російськомовних мешканців України, а й тих, що мають паспорти громадян Росії.
Подібна історія складається і з вільним тлумаченням набуття українського громадянства та невиходу з іншого громадянства для різноманітних «VIP-заробітчан»: при прийомі на посади в органи державної влади, в структури медіа, спорту тощо.
На сьогодні ситуація виглядає так: дві статті Конституції описують загальний статус проблеми з громадянством, Закон «Про громадянство України» не містить чітких норм, які би визначали процедуру отримання іншого громадянства та, відповідно, чітку процедуру покарань за порушення конституційної норми про єдине громадянство України.
З огляду на це, черговим ПОЛІТИЧНИМ РІШЕННЯМ можна вважати Указ Президента про припинення громадянства А. Артеменка, О. Боровика та інших осіб. Обґрунтовувачі правомірності дій Президента (це, здебільшого, депутати від БПП та Радикальної партії Ляшка) пояснюють тим, що, мовляв, субʼєкти покарання самі зізналися у наявності іншого громадянства, окрім українського. Але за такою логікою виходить, що всі злочинці, які не зізнаються у своїй провині, можуть бути не покарані, і лише ті, хто зізнається у своєму злочині, понесе покарання…
Додатковим аргументом «обґрунтовувачів» є те, що люди, які мають інше громадянство, захищають інтереси передовсім іншої країни, а не України… Але тоді виникає питання: навіщо ми тримаємо в.о. Міністра охорони здоров’я, якщо вона, за такою логікою, захищає інтереси американської медицини? А керівники Укрзалізниці та Укравтодору, очевидно, захищають інтереси Польщі? Я вже не кажу про групу високопоставлених чиновників в системі правоохоронних органів, які, очевидно, відстоюють грузинські інтереси? В цьому переліку можна згадати і колишню очільницю Міністерства фінансів, яка, отримавши з рук Президента українське громадянство, не зреклася американського, і зараз, очевидно, захищає відповідні інтереси, фактично, 51-го штату США Пуерто-Рико…
До речі, і сам Указ П. Порошенка є унікальним по своїй суті, бо там знаходимо дійсно «правове» та «законодавчо обґрунтоване» формулювання : «Вважати такими, що втратили громадянство України» таких-то осіб. Як? Чому?..
Отож, цілком очевидно, що проблема подвійного громадянства в Україні має бути врегульована. Необхідний спеціальний закон, який передбачить чіткі умови набуття та виходу з українського громадянства, а також відповідне покарання за порушення цих норм.
А на сьогодні очевидно одне: в органах державної влади загалом (маю на увазі не лише парламент, уряд, систему правоохоронних органів, а і органи місцевого самоврядування, депутатський корпус усіх рівнів) не має бути людей, що мають подвійне громадянство! Це аксіома.
Але для того, щоб карати за це, треба щонайменше ухвалити відповідний закон та під нього – нормативні акти, які даватимуть можливість не застосовувати подвійні стандарти за політичним чи іншим замовленням.
Микола Томенко, лідер Громадського руху «Рідна країна»
