Георгій Андрузький — український громадський діяч, поет, науковець, член Кирило-Мефодіївського товариства, зокрема, його революційно-демократичного крила, очолюваного Тарасом Шевченком.
Георгій (Єгор, Юрій) Львович Андрузький народився 8 червня 1827 р. в с.Вечірки Пирятинського повіту Полтавської губернії (Російська імперія) в родині дрібного поміщика – відставного майора.
У 1839-45 рр. навчався в шляхетному пансіоні Першої Київської гімназії, згодом – у Київському університеті Св.Володимира, на юридичному факультеті.
1846 р. познайомився з Тарасом Шевченком. Спілкування з Кобзарем справило на студента величезне враження, під його впливом він почав займатися літературною творчістю та громадською діяльністю.
1846 р. Георгій Андрузький вступає до Кирило-Мефодіївського товариства (братства), — був наймолодшим з-поміж «братчиків». Створює проекти Конституції: «Проект досягнення можливого ступеня рівності і свободи (переважно в слов'янських землях)» та «Ідеал держави».
Університетське навчання не закінчив – 30 червня 1847 р. був заарештований у справі Братства. До справи були долучені обидва проекти Конституції, а також зошит віршів, переважно присвячених Україні.
Висланий під нагляд поліції до Казані, з правом продовження навчання у Казанському університеті. Проте у грудні 1847 р. був виключений і через «бунтарську поведінку» та «норовливу вдачу» доправлений північніше — до Олонецької губернії — зі встановленням за ним «суворого нагляду».
1850 р. в оселі Г.Андрузького під час раптового трусу жандарми виявили 14 зошитів із короткими записами, щоденниками, текстами українських пісень, поезіями Т.Шевченка та віршами про Україну самого Андрузького — «Не плачте, ріднесенька мамо», «Україна» та іншими. А головне — був знайдений і останній варіант Конституції — «Начерки Конституції Республіки». Автор пропонував утворити федеративну державу — «Слов'янські Сполучені Штати» — без Росії. Столицею мав стати Київ. До складу держави мали увійти 7 автономій на чолі зі своїми президентами: Україна з Галичиною, Чорномор'ям та Кримом; Польща з Познанню, Литвою та Жмудією; Бессарабія з Молдавією і Валахією; Остзея; Сербія; Болгарія; Дон. Серед записів був і такий: «Щоб створити Україну, необхідно зруйнувати Росію». Губернатор М. Писарєв доповідав шефу жандармів графу О.Орлову:«Андрузький, як упертий малорос, лишився з тими ж безлуздими і злочинними думками, які виявляв у заснованій 1847р. під керівництвом Вашим комісії, в якій я мав честь перебувати» (переклад наш, — О.Б.)
Вкрай розгніваний Орлов запропонував був «за порушення режиму заслання» запроторити Г.Андрузького до Шлісельбурзької фортеці. Остаточним було рішення — 4 роки ув’язнення в Соловецькому монастирі, що аж ніяк не краще.
У липні 1854 р., під час нападу на монастир англо-французької ескадри, Г. Андрузький відзначився відвагою і в нагороду був переведений до Архангельська, де служив у канцелярії Архангельської палати кримінального і цивільного суду.
1856 р. Георгію Андрузькому дозволили повернутися в Україну. Оселився у Полтаві – під наглядом поліції, який тривав до 1864 р. Служив у Полтавському окружному суді.
На початку січня 1864 р. у Петербурзі було дано дозвіл звільнити Андрузького від поліцейського нагляду… і через це закінчились відомості про нього. Ми не знаємо, як проходило його подальше життя, де й коли він помер, як не маємо і портретів Г.Л. Андрузького.
Підготувала Олена Бондаренко, Громадський рух Миколди Томенка «Рідна країна»