На території історико-культурного заповідника «Старий Луцьк», біля Замкового Свято-Архангельського чоловічого монастиря УПЦ КП 13 червня розкопали масове поховання жертв розстрілів 23-24 червня 1941-го року.
Усі ці люди – в’язні Луцької тюрми, здебільшого політичні, підозрювані у зв’язках з ОУН, колишні священики, вчителі та лікарі, інтелігенція.
За попередніми даними, у перші дні після нападу нацистської Німеччини на Радянський Союз, тут розстріляли близько 2000 осіб. Пізніше ці події назвали трагедією Луцької тюрми, — розповідає власкор РІСУ Лариса Андрійчук.
Краєзнавець Сергій Годлевський, який досліджує тему ще зі студентських років, ініціював пошуки братської могили у 2009-му році.
«Про розстріл в’язнів, звісно, було відомо, тож іще з 1989-го року прогресивна громадськість Луцька почала вшановувати пам’ять загиблих. Перші серйозні дослідження почались у 90-х: була створена ініціативна група, яка відкрила навіть кримінальну справу про розстріл ув’язнених. Справу, на жаль, закрили, але з 2009-го року почались пошукові роботи. Почались вони випадково. Встановлюючи стовпчики, місцевий мешканець знайшов людські кістки. З’ясувалося, що це були не в’язні, а перепоховані радянські військовополонені. Шукали й на центральному подвір’ї, проте там знайшли тільки декілька фаланг пальців – отже, більшість останків була вивезена. З початком робіт з благоустрою, Луцька міська рада пішла назустріч краєзнавцям і виділила кошти для пошукових робіт».
«Незважаючи на те, що подія – надзвичайно сумна, у мене є відчуття певного заспокоєння. Нарешті ці люди знайдуть вічний спокій і будуть достойно перепоховані», — каже Сергій Годлевський.
Археологічні роботи тільки починаються, тому зараз сказати, скільки ж людей знаходиться у братській могилі достеменно неможливо. Проте археологія дає можливість встановити цю цифру точно.
Яма, в якій поховані люди – вирва від стокілограмової бомби. Тіла лежать хаотично, одне на одному, зверху – їхні спалені справи, тому що знайдені залишки обпалених документів. Також цинкові гільзи від патронів до гвинтівок Мосіна та інші гільзи радянського виробництва 1933-34 років, що цілком збігається з датами розстрілів.
«Усі рештки будуть ексгумовані, проведена судово-медична експертиза. Судячи зі стану зубів, усі люди — молоді, очевидно, не старші 40-ка років. Зараз можна бачити тільки вершину айсбергу, тому що поховання дуже глибоке», — наголошує Сергій Годлевський.
Проводить роботи КП Львівської обласної ради «Доля». Керівник – Святослав Шеремета, який є і відповідальним секретарем державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті жертв воєн, політичних репресій і АТО. Усі дозволи та фінансування надала Луцька міська рада.
На центральному подвір’ї монастиря – меморіальні дошки з іменами розстріляних. Вважалося, що саме тут лежать тіла розстріляних. Отож, саме сьогодні перегорнута ще одна страшна сторінка історії злочинів радянської влади.
Приміщення Замкового Свято-Архангельського чоловічого монастиря – пам’ятка архітектури національного значення. Має надзвичайну історію, яка сягає початку XVII століття. 1624-го року луцький староста і литовський канцлер Станіслав Альбрехт Радзивіл передав католицькому орденові бригідок свій палац, прибудований до стіни Окольного (нижнього) луцького замку. 1845-го року в монастирі сталася пожежа, яка перекинулася на інші споруди. Монахині не пустили людей на територію монастиря для гасіння. Компенсацією збитків стала конфіскація приміщення.
1890-го року в колишньому монастирі почали облаштовувати в’язницю та поліційне управління, остаточно збили ліпнину та добудували третій поверх. Архітектурний комплекс луцьких бригідок назавжди втратив свій вигляд. До 1960-го року приміщення слугувало тюрмою. Потім в ньому розмістили Луцьке державне музичне училище, яке діяло тут до 1998-го року. Оскільки монастир займає лише частину приміщення, у жовтні 2016-го року директор історико-культурного заповідника «Старий Луцьк» Павло Рудецький став автором ініціативи створення тут хостелу. Однак, ідею у міській раді не підтримали.
