«Я — Авіатор… Я літав над морем, над собором, над пірамідами. Чотири рази я розбивався на смерть. Решта разів — «дрібниці». Харчуюся тільки повітрям і бензином… Загалом, я найбільш щасливий з одеситів…»
Сергій Уточкін «Моя исповедь», 1913 рік
Сергій Ісайович Уточкін – видатний спортсмен-авіатор, один із перших вітчизняних льотчиків-випробувачів, велогонщик, яхтсмен, боксер, футболіст… Він брав участь у велосипедних перегонах, грав у футбол, займався автомобільним, вітрильним, ковзанярським та мотоциклетним спортом, боксом, боротьбою, веслуванням, гімнастикою, джиу-джитсу, легкою атлетикою, парашутизмом, плаванням, тенісом, фехтуванням тощо.
Став другим у тодішній Російській імперії (Одеса тоді входила до складу Херсонської губернії Російської імперії) вітчизняним льотчиком після Михайла Єфімова, здійснивши 12-хвилинний політ над Одесою 15 березня 1910 року. За свою кар'єру Сергій Ісайович здійснив близько 150 польотів на аероплані у 70-ти містах світу. За іншими ж даними, лише впродовж трьох років Сергій Уточкін побував у 600 великих і малих містах тодішньої Російської імперії, де літав на аероплані. Став першим льотчиком Азербайджану. А також брав участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, де разом з Єфімовим вони виграли майже усі змагання.
Народився Сергій Уточкін 12 липня 1876 року в Одесі у сім'ї Ісая Кузьмича й Аустинії Стефанівни Уточкіних, які померли, коли майбутній льотчик був ще дитиною. Зокрема, мати спортсмена померла у 1881 році, коли Сергію було лише п'ять років, згодом від туберкульозу помер і батько. У сім'ї Уточкіних було іще два сини: Леонід та Микола. Після смерті батьків брати виховувалися у родичів Ісая Кузьмича, але згодом їх було розділено по різних родинах, де виховувалися на гроші, залишені батьками.
Відомо, що Сергій ще у дитинстві почав страждати на заїкання. За переказом, це трапилося тоді, коли хлопець жив на пансіоні в одного з вчителів Рішельєвської гімназії, Краузе. Краузе мав велику родину, однак страждав на алкоголізм. Одного разу він пропав на кілька днів. Згодом виявилося, що насправді Краузе покінчив життя самогубством. Після того, як його дружина знайшла свого чоловіка повішеним на горищі, вона, збожеволівши від горя, вбила своїх дітей кухарським ножем. За цим переказом, малий Сергій, прокинувся від шалених криків, щоправда йому вдалося чудом вижити. Від пережитого хвилювання Сергій Уточкін почав заїкатися і не міг позбутися цієї вади протягом усього свого життя.
Спортивна кар'єра
Першим професійним захопленням Сергія став велоспорт. Коли опікуном юнака був приват-доцент Новоросійського Імператорського університету Михайло Шульгін, щоб зайняти чимось Сергія, він купив хлопцю велосипед фірми «Діана». Згодом Уточкін все менше приділяв уваги навчанню в училищі. Вже через чотири місяці на цьому ж велосипеді Сергій був заявлений на місцевому чемпіонаті Одеси. А у 1891 році, у 15-ти річному віці, юнак покинув комерційне училище та почав заробляти гроші, беручи участь у велосипедних перегонах. Наступні 17 років Уточкін отримав багато перемог як в Російській імперії, так і за кордоном. Зокрема, у велосипедних перегонах він досяг чемпіонства країни, а також вийшов на міжнародну арену, вигравши Великий приз на змаганнях у Лісабоні.
Досягши успіхів у велоспорті, Сергій Уточкін, якого називали тоді «Рудий пес», перейшов до авто- та мотоперегонів. Впродовж 15 років своєї спортивної кар'єри Уточкін був неодноразовим чемпіоном і призером мотоциклетних й автомобільних перегонів у Санкт-Петербурзі, Москві, Лісабоні та Брюсселі. Окрім того, Сергій був відомим екстремалом, зокрема, спускався з Потьомкінських сходів на мотоциклі та автомобілі, а також на мотоциклі проїжджав по арках Горбатого (Бароновського) моста.
1894 року, у 17-ти річному віці, Сергій Уточкін став одним з найперших футболістів відомої місцевої команди — Одеського британського атлетичного клубу (ОБАК). У футбол він грав до 34-х років, заснував в Одесі два футбольні клуби і був капітаном одного з них.
Окрім того, він займався парашутизмом, гімнастикою, джіу-джитсу, легкою атлетикою тощо, був чемпіоном Одеси з ковзанярського спорту, тенісу, фехтування, плавання, боксу, боротьби та веслування.
Також наспір обігнав міський трамвай на десятикілометровій дистанції, опускався у водолазному костюмі на дно Чорного моря, одним з перших в імперії катався на роликових ковзанах. Збудувавши власноруч яхту під назвою «Баба Ягуржъ», брав участь у регатах.
Початок кар'єри в авіації
Влітку 1907 року Сергій Уточкін вперше побачив повітряну кулю, здатну підняти людину в небо. І вже 2 жовтня на придбаному разом з друзями надувному літальному апараті він здійснив свій перший самостійний підйом у небо. Того ж року він здійснив у рідній Одесі кілька самостійних польотів на повітряній кулі. 29 липня 1908 року він досяг на ній висоти 1200 метрів.
Згодом Уточкіна так захопила авіація, що він взимку, перевізши на пароплаві кулю до Європи, полетів до Єгипту і здійснив політ над пірамідами та пустелею Сахара. Згодом, з Франції в Одесу приплив пароплав, на якому було доправлено місцевому аероклубу аероплан «Voisin». Тоді Уточкін разом з іншими місцевими авіаторами, як от Михайлом Єфімовим, намагався політати на цьому апараті, але ці спроби були невдалими, через що аероплан зламався. У ті часи столицею авіації була Франція, куди й вирушив одеський спортсмен, зібравши десять тисяч французьких франків. У Парижі Сергій Ісайович влаштувався слюсарем на фабрику, де збирав авіамотори. Грошей на власний літак у Франції спортсмен так і не здобув, тож він повернувся на батьківщину.
Восени 1909 року барон Ксідіас купив перший у тодішній Російській імперії аероплан Farman IV. Ще через півроку, 23 лютого (8 березня) 1910 року Єфімов підняв у небо аероплан, ставши першим вітчизняним льотчиком. За тиждень, 15 березня 1910 року Уточкін отримав у Ксідіаса дозвіл на полі на аероплані Farman IV, і без жодної підготовки здійснив перший у своєму житті авіаполіт, який тривав 12 хвилин. Таким чином, Сергій Ісайович став другим в тодішній імперії льотчиком.
Того ж року, під час єврейського погрому, Сергій намагався захистити одного старого місцевого єврея, однак отримав ніж у спину. Видатний спортсмен потрапив на сім тижнів у лікарню.
Піонер авіації
21 і 24 квітня 1910 року він літав у Києві, проводив демонстраційні польоти у Москві. Подивитися на польоти Уточкіна, про якого захоплено писали газети, збиралися величезні натовпи глядачів. Зокрема, у Харкові під час виступу для забезпечення громадського порядку довелося залучати небачені до того сили: 180 поліцейських, понад півсотні приставів, три сотні козаків з Чугуєва і батальйон піхоти.
У серпні 1910 році він займався випробуванням літаків на московському заводі «Дукс», а потім, все ж, добудував свій біплан на кшталт французьких Farman IV, на якому літав над Одесою та морем, встановивши ряд рекордів.
У вересні та жовтні 1910 року на Комендантському аеродромі у Санкт-Петербурзі пройшло Перше всеросійське свято повітроплавання, і серед дванадцяти пілотів, які взяли участь у святі, був Сергій Уточкін. Як писала газета «Биржевые новости», «у групу вишукано одягнених спортсменів ніби помилково забрались двоє людей несхожого складу, несхожої породи — Уточкін і Єфімов». Та саме ці спортсмени стали здобувати перемогу за перемогою, що змусило організаторів свята запровадити нововведення — спеціальні призи для офіцерів.
20 жовтня 1910 року Сергій Уточкін злетів у небо та зробив кілька кіл над Баку на своєму літаку Farman, ставши першим авіатором в історії Азербайджану. До зими 1910 року Уточкін встиг побувати у Батумі, Варшаві, Лодзі, Катеринославі (нині Дніпропетровськ), Кишиневі, Нижньому Новгороді, Ростові-на-Дону, Санкт-Петербурзі, Сімферополі, Тифлісі (сучасне Тбілісі), налітавши під час цього турне у підсумку 3500 верст.
10 грудня того ж року на сконструйованому вже власними силами літаку авіатор здійснив політ над Одесою. Стартував спортсмен на місцевому іподромі, пролетів над Тюремним замком та чумною горою, а потім на висоті чотирьох сотень метрів перетнув місто вздовж Преображенської вулиці та приземлився на одному з пустирів. А вже 19 січня наступного року Уточкін зі своїм літаком відправився до Єгипту, де влаштував показові польоти у традиційний зимовий сезон. У травні він літав у Греції.
Впродовж трьох років Сергій Уточкін побував у 600 великих і малих містах тодішньої Російської імперії, де літав на аероплані. Саме завдяки численним польотам Сергія Уточкіна у різних куточках імперії мільйони людей вперше побачили аероплан і сотні тисяч захопились авіацією на все життя. Серед них — майбутні авіаконструктори Микола Полікарпов (в Орлі), Павло Сухий (у Гомелі), Сергій Іллюшин та розробники авіадвигунів Олександр Мікулін (у Києві) і Володимир Клімов (у Москві), конструктор перших у світі космічних ракет Сергій Корольов (у Ніжині), автор «мертвої петлі» Петро Нестеров (у Тифлісі). За свою кар'єру Сергій Ісайович здійснив близько 150-ти польотів та аероплані у 70-ти містах світу.
Важко підрахувати, скільки за своє життя Уточкін падав на повній швидкості як з велосипедів, так і з мотоциклів, врізався у шлагбауми, перевертався на яхті тощо. До цього додалися і травми за часів його кар’єри авіатора: льотчик неодноразово потрапляв у катастрофи. Так, у Катеринославі від вітру аероплан потрапив у дерева, а в Ростові через зупинку мотора машина впала, трохи не вбивши пілота. Подібна ж аварія відбулася біля Бендер…
Катастрофа під Новгородом
Переломним у кар'єрі льотчика став 1911 рік, коли проходив перший в імперії дальній переліт з Санкт-Петербурга до Москви. Критики вважали дистанцію дуже важкою, а за поганої погоди (шквальний вітер, дощ) взагалі неможливою. У цьому рекордному польоті, який до того ще ніхто не робив, зголосилося узяти участь лише дев'ять льотчиків.
Проблеми у льотчиків почалися майже зі старту. Справа у тому, що учасники польоту орієнтувалися по залізниці, а при поганій погоді авіатори втратили орієнтир. Через це до Москви долетів лише Олександр Васильєв, усі інші пропагандисти авіації потрапили у шпиталь, окрім Шиманського, який помер під час польоту. Сергій Уточкін розпочав свій політ добре, однак, за десять кілометрів від Новгорода забарахлив мотор, через що спортсмен був змушений посадити машину на шосе. Солдатами 85-го піхотного Виборзького полку, який на той час базувався під Новгородом, аероплан було відновлено й Уточкін знову злетів. Щоправда, через годину після другого старту апарат над селом Зайцево потрапив у катастрофу. Це сталося через несправність пропелеру. Літак врізався у берег річки, а Сергій Ісайович хоч і встигнув вистрибнути з аероплана, вдарився об крило та впав у воду.
Через цю аварію Сергій потрапив у заштатну лікарню, поки його не відправили до рідної Одеси. Лікарі діагностували у льотчика переломи ноги та руки, вивих ключиць, колінної чашечки, важкі забої грудної клітки, голови тощо.
Після виходу з лікарні його почав переслідувати сильний головний біль. У клініці лікарі, для того щоб зняти біль пацієнта, давали йому морфій. До цього, у пошуках нових відчуттів, Уточкін вже приймав гашиш та кокаїн, але на відміну від цих наркотиків, використання морфію призвело до залежності, і він перетворився на наркомана. Додалися також і особисті проблеми, від нього пішла дружина.
Кілька разів на нього нападали і грабували. Крім того, Сергія почала турбувати манія переслідування. Спочатку його намагалися відправити у лікарню одеські друзі, однак, той категорично відмовився та поїхав до Санкт-Петербурга. Після переїзду у столицю, влітку 1913 року, Сергій все ж потрапив до психіатричної лікарні святого Миколи Чудотворця.
Після лікарні він повернувся в Одесу. Однак, там у нього більше не було ні домівки, ні грошей, до того ж авіатор так і не припинив приймати наркотики. Згодом Уточкін знову потрапив до одеської лікарні доктора Штейнфінкеля, розташованій на Середньофонтанській дорозі. У лікарні консиліум поставив діагноз: «Важкий нервовий розлад на ґрунті вживання наркотичних речовин». У 1914 році його перевезли до земської психіатричної колонії молдовського села Костюжани, у передмісті Кишинева. Там, у Бессарабії, умови лікування були жахливими у порівнянні з одеськими та петербурзькими лікарнями...
Останні роки та смерть
Після повернення до Санкт-Петербурга колишній піонер авіації безуспішно намагався знайти роботу. У столиці спортсмен заробляв трохи грошей грою у більярд. Також він заробляв гроші написанням спогадів у виданні «Синий журнал», який видавав Купрін. Сергій ночував вдома у знайомих, а іноді й на вулиці, голодуючи. А згодом почалася Перша світова війна, на початку якої велику кількість авіаторів було мобілізовано. Уточкін також намагався потрапити на фронт. Через психічне захворювання навіть успішна здача показового польоту не допомогла йому піти на фронт льотчиком. А коли хвороба тимчасово відступила, Сергій намагався влаштуватися працювати на авіаційний завод, але й там йому відмовили.
Останні роки Сергій Уточкін провів у Санкт-Петербурзі, живучи на випадкові заробітки. Зима 1915—1916 років була доволі холодною, тому, погано вдягнений Уточкін, майже усю зиму хворів. Згодом він захворів на запалення легень, з яким знову потрапив до Психіатричної лікарні святого Миколи Чудотворця.
13 січня 1916 року авіатор помер, не доживши навіть до сорока років. За офіційною версією, причиною смерті спортсмена було запалення легень, але є версії про крововилив у мозок і передозування наркотиками.
Наступного дня після смерті Уточкіна в одеській газеті «Южная мысль» з’явився некролог, підписаний відомим спортивним журналістом Ембросом: «Величезна більшість знала тільки Уточкіна-спортсмена. Люди, що знали його близько, з перших же моментів зближення раптом переконувалися, ...є ще інший, ретельно захований від натовпу. Мало хто знав мрійника романтика, закоханого в сонце, і море, шукача краси в житті, в якому було щось від Дон-Кіхота, щось від Глана, щось від античного філософа-стоїка... Біля його колиски було багато добрих фей, що розкидали свої дари, але зла фея їх обплела ниткою трагізму».
Некрологи з’явились не лише в одеських, але й в петербурзьких газетах. Щоправда, звістка про смерть видатного авіатора губилась серед повідомлень про воєнні дії, адже йшла Перша світова війна.
Видатного спортсмена поховали з військовими почестями на Нікольському цвинтарі Олександро-Невської лаври.
За матеріалами Вікіпедії
