Ну от, Президент підписав закон «Про освіту». А списи довкола тріщать і тріщать. І деякі наші партнери, швиденько поскидавши тоги «євроадвокатів», без жодної дипломатичної зайвини погрожують блокуванням вигідних Україні ініціатив у Євросоюзі.
Я не належу до палких прихильників нинішньої влади. Однак вважаю, що нарешті зроблено крок на захист державної мови як чільної складової національної безпеки.
Та і цей кволий захист наразився на спротив, гідний кращого застосування. Що сталося? Чому таке несприйняття у частини наших сусідів викликала законодавча новація, згідно з якою учні шкіл для національних меншин, починаючи з 5 класу, мають навчатися державною мовою? (При цьому мова нацменшини вивчатиметься як окрема дисципліна, а якщо вона належить до мов Євросоюзу, нею викладатиметься також низка інших предметів).
Невже сусідні політики-державці виступають проти повноцінної інтеграції своїх однокровців у суспільне життя країни їхнього народження, проживання і громадянства? Невже вони за те, щоб молодь із національних меншин не мала змоги навчатись в українських вишах, бо не знає державної мови?
Питання наївні. У політиці – надто великій – нічого не буває «просто так», і подібні демарші не трапляються «від нервів».
Не перший рік російський агітпроп накликає «розкол України», виникнення «народних» псевдореспублік тощо. Останнім часом – уже буцімто на західних теренах. Агітпроп верещить, а спецслужби, я так розумію, працюють: вербують охочих, підбурюють «дружні» уряди…
Є виразна тенденція тримати місця компактного мешкання національних меншин у вигляді щільно стулених анклавів, відгороджених від українських соціуму й державного будівництва. Бо тоді ці анклави, де-юре частина суверенної держави Україна, стають (чи стали?) підконтрольними й підвладними позірно – «материнській» державі, реально – головному ляльководові.
Цілком очевидно, що політико-дипломатична стратегія Кремля щодо України скерована на її ізоляцію від євроспільноти, «збивання» з курсу на цілковите унезалежнення від Росії. Бо, як писав мало не сто років тому керівник жовтневого перевороту в Росії Лев Троцький: «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може, вона задихнеться…»
Будь-де й будь-коли знаходяться сили, готові походити на ланцюгу в російського ведмедя. Знаходяться вони й зараз. Інше питання – чистануть живі люди, наділені повноваженнями ухвалювати рішення в єроінституціях – інструментом у пустотливих рученятах монстра, що безугавно пробується на роль всесвітнього «володаря престолів».
А тим часом наша пані міністр освіти, після зустрічі з румунським колегою, робить нові заяви: «Ця стаття (закону «Про освіту», – О.Б.) буде уточнена і для реалізації прописана в законі про загальну середню освіту – спеціальному законі, проект якого ми готуємо на виконання закону «Про освіту», а також в освітніх стандартах і навчальних планах», – цитують медіа.
Ну як тут знову не згадати головного «троцькіста»: «Лише безмежна довірливість і поступливість, а також відсутність усвідомлення необхідності постійної міцної злуки всіх членів держави – й не лише під час війни – щоразу нищили всі завоювання українців…»
Олена Бондаренко, Громадський рух «Рідна країна»
