wikipedia.org
«Талант – це вісь, довкола якої обертається все».
М.Євшан.
Микола Євшан (Микола Йосипович Федюшка) народився 19 травня 1889р. в містечку Войнилів Калуського повіту (нині Івано-Франківщина).
Крім Миколи, в родині було ще двоє дітей. Батько, малоземельний рільник, дослухавшись порад місцевих вчителів та пароха, віддав хлопчика до гімназії у Станиславові.
Закінчивши навчання, Федюшка успішно студіює україністику та германістику у Львівському університеті. На обдарованого студента звернув увагу професор Михайло Грушевський, допоміг з працевлаштуванням. Молодий чоловік працює в бібліотеці Наукового Товариства ім. Шевченка, згодом – у Академічному Домі, «Видавничій Спілці», секретарем НТШ, а деякий час — особистим секретарем М.Грушевського. Свої критичні статті друкує на шпальтах журналів «Бджола», «Майбуття», «Український дім».
Від 1909р. в житті М.Євшана починається період активної творчої праці, натхненної тодішніми революційними настроями. За якийся час виходить друком його книга «Під прапором мистецтва», де викладені роздуми про сучасні естетичні принципи, скеровані на творчість О.Кобилянської, В.Стефаника, П.Карманського.
Критичні зауваження М.Євшана спиралися на твори Ф.Ніцше, Й.Г.Фіхте. В його творчому доробку – понад 170 праць критичного та публіцистичного напрямку. Також Євшан перекладав українською мовою праці німецьких, італійських, польських, чеських авторів.
1910 р. Микола Євшан вирушає до Києва.Навідується до Ганни Барвінок, Микити Сріблянського, знайомиться з Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським.
Під час Першої світової війни Євшан працював в українських виданнях Відня, потім добровільно пішов до війська. Воював на російському, румунському, італійському фронтах, був тяжко поранений.
Таємно домовився з українськими старшинами 9-го полку, і полк у повному складі, на чолі з поручником Федюшкою, присягнув на вірність Західно-Українській Республіці. Затим поручник дає наказ заарештувати полкових офіцерів-поляків, вирушає –з полком на Перемишль і стає в обороні західних кордонів.
Тим часом Українська Національна Рада в Перемишлі, провівши переговори з поляками, наказує Федюшці розпустити військо і звільнити арештантів. Вояки розгублені й деморалізовані. Пізньої ночі поручник втікає, щоб не потрапити до польського полону. Дістається рідного Войнилова, де його призначають командантом військової міліції округи.
Невдовзі Державний Секретаріат ЗУНР запрошує Миколу Євшана до урядового часопису «Республіка». Євшанові не до вподоби хитка політика уряду, він пристає до опозиційного «Селянсько-робітничого Союзу», створеного взимку 1919 р... У виданнях опозиції — «Нове Життя» та «Народ» — гостро критикує уряд ЗУНР. З’являються чутки, що «Селянсько-робітничий Союз» готує державний переворот. М.Євшана, М. Шаповала та В. Пачовського заарештовують, але за якийся час звільняють.
У лавах Української Галицької Армії, де служить керівником архіву Начальної команди, поручник Федюшка переходить за Збруч, потрапляє до «трикутника смерті» – трагічної ситуації, коли українські національні сили опинилися в оточенні більшовицьких, білогвардійських та польських військ.
Як критик і публіцист М.Євшан упродовж усього цього часу нічого не пише. Лише на річницю проголошення ЗУНР, 31 жовтня 1919 р., у Вінниці, він виголошує палку промову до українського війська. Багато стрільців плаче, слухаючи ту промову.
Юрій Шкрумеляк, який тоді працював разом з Євшаном в архівах УГА, згодом напише у спогадах: «… По хорі виступив на естраду поручник Євшан, одягнутий менше як скромно, сухорляве лице з виступаючими висками і рудою борідкою, тонкі стиснуті уста з закраскою трагізму й іронії, бистрі, ясні, проникливі очі, високе чоло. I справді, слова Євшана були важкі, важкі… Нам осталось — бути лиш погноєм для майбутніх поколінь…»
Сніжного й вологого дня 23 листопада 1919-го стрільці та старшини ховали Миколу Євшана, свого 32-річного поручника, померлого фід тифу. Тоді тиф скосив майже 10 тисяч вояків Галицької Армії…
Багато хто пам’ятав поручника Федюшку як сміливого вояка, що слабкість тіла перемагав відвагою та великою силою духу. Мало хто відав, що Микола Євшан був талановитим літератором. Направду ж він став першим українським літературним критиком, який вважав критику своїм покликанням.
«Вибити вікно в Европу для української літератури» було сенсом життя Євшана. Він прагнув збагатити галицький і – ширше – загальноукраїнський, як ми би тепер сказали, літературний процес — західноєвропейськими світоглядом, філософіською думкою, етикою й естетичною освітою.
Iдеалом Євшана був: «Iдеал великої та гармонійної індивідуальности, прекрасної в своїх бажаннях, творчої і прагнучої нового життя».
Микола Євшан за своїм світоглядом був прихильником творчої свободи особистості, індивідуалістом і великим патріотом.
Він мав пристрасну вдачу полеміста, якому були ворожі догматизм і апатія, душевні кволість і сентиментальність. «Всякий ідеал, щоби він був корисний, щоби був дійсною силою, мусить виходити тільки з життя, мусить звертатись до життя, кінцеву ціль покласти в житті», — писав він у праці «Під прапором мистецтва».
Сучасники говорили про нього як про людину тверду, безкомпромісну аж до різкості, достатньо замкнуту, але з душею, що тонко відчуває і переживає. Він був лицарем краси, мистецтва і своєї батьківщини.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
