svitppt.com.ua
Автор чудових пісень, які спвала вся Україна - «Очі волошкові», «Пісня з полонини», «Вишні», а особливо — легендарної «Марічки», що лунала на всіх континентах, — Степан Сабадаш справедливо вважається одним із засновників українського естрадного вокалу.
Степан Олексійович Сабадаш народився в с.Ванчинець (нині Новоселицький район Чернівецької області, а на той час — Румунія). Крім Степана, в родині було ще восьмеро дітей. Батьки були людьми совісними і працьовитими, цього навчали й діток. Степанко змалечку не цурався важкої сільської роботи. Але душа прагнула музики: над усе хотів мати скрипку, навіть в 11 років сам намагався її змайструвати.
Тоді вмовив батька, щоб віддав його церковному регентові в науку. Регентові, певне, припав до душі спів хлоп’яти, тож погодився вчити. Окрім скрипки, радив вивчитися грі на трубі – мовляв, у війську знадобиться. Степан і вивчився, навіть грав у сільському духовому оркестрі. Та захворів на пневмонію, й трубу довелося полишити. Натомість став на рідних теренах мало не легендарним акордіоністом: отримував запрошення на учти до всіляких владців, а румунські барони навіть фаетона та слугу за ним посилали. Платили курями, смаженими поросятами та іншою поживою, що в чималенькій родині було аж ніяк не зайвим. Якось, почувши гру Сабадаша на радіо, ніби сама румунська королева вирішила, що хлопцеві треба жити в столиці, навіть із житлом доручила допомогти.
Аби вступити до консерваторії, Степан переробив метрику — записався румуном. Та щойно закінчив Чернівецьке музичне училище, як почалася Друга світова. 1944р. створив і очолив військовий оркестр, який з успіхом виступав у частинах 4-го Українського фронту. По війні працював концертмейстером у Чернівецькому драмтеатрі, керував хором на «трикотажці». Тут і першу пісню написав — про передовиків виробництва.
Одного разу до обласного будинку народної творчості прийшов студент-медик Михайло Ткач, приніс вірш під назвою «Марічка». (До речі, прообраз героїні вірша цілком реальний — Марічка Киселиця, на той час 16-річна куховарочка з їдальні при Путильській райлікарні, де поет проходив медичну практику). Вірш відповідальним особам сподобався, почали шукати композитора. Так народилася пісня, котрій судилась довга і щаслива доля.
Уперше пісню «Марічка» виконав 1955р. хор музучилища, де заочно навчався С.Сабадаш. Овації, здавалося, ніколи не вщухнуть, виконавців кілька разів викликали на «біс». Шлях до великої сцени «Марічці» торував Буковинський ансамбль пісні і танцю України під керівництвом Алли Серебрі. Потім пісню прославив на цілий світ Дмитро Гнатюк. А в Україні «Марічку» знали всі — від малечі до поважних дідусів та бабусь — і співали скрізь – від весіль до компартійних офіціозів.
Потім з’явилася «Пісня з полонини» — й теж лягла на серце Д.Гнатюкові…
1960р. Степан Сабадаш створив при Чернівецькому палаці культури текстильників народний вокальний колектив «Марічка», назвавши його на честь популярної пісні. Невдовзі ансамбль став справжньою візитівкою Буковини, виконуючи популярні твори композитора — «Гуцулочки», «Вишні», «Очі волошкові»…
У 1967 р. С.Сабадаш переїхав до Києва. Керував вокально-інструментальним ансамблем при Жовтневому палаці. З’явилися нові пісні, чимало з них стали відомими. Однак перевершити славу «Марічки» композиторові все ж не вдалося. Виступав з авторськими концертами, але дедалі рідше – стрімко втрачав слух. Помер С.О.Сабадаш 28 серпня 2006р. в Києві.
Мабуть, Степан Сабадаш належить до тих людей, яким вдалося великою мірою втілити свою земну місію. Він написав багато талановитих музичних творів, збудував дім для родини, виплекав під сотню дерев – цілий сад.
А в рідних Сабадашевих Чернівцях щодня о 12-й годині на вежі Ратуші з’являвся чоловік у буковинських народних строях. У спеку чи хвищу, здоровий чи недужий, Василь Козак долав 126 гвинтових сходинок на вежу, підносив до уст сяючу сурму, і всі чотири сторони довколишнього світу щасливо наслухали любу мелодію: «Чуєш чи не чуєш, чарівна Марічко – я до твого серця кладку прокладу…»
Якось він розповів журналістам: «… одяг я придбав за свої гроші.За сорочку заплатив дві тисячі гривень. Труба теж моя. Граю на ній вже 20 років. Приходжу раніше на півгодини, щоб переодягнутися, піднятися вгору, налаштуватися на гру... Щодня о 12.00 внизу на Центральній площі збираються чернівчани і туристи. Особливо багато людей приходить у вихідні та святкові дні. Іноді площа повністю заповнена. Почуваюся ніби на високій сцені перед публікою. Слухачі внизу аплодують, кричать «Браво!», фотографують...»
Вперше пан Василь просурмив містові й світові про настання полудня у 2004 році. У жовтні 2018-го чернівецька Ратуша втратила голос: 75-річний сурмач залишив рідне місто, людей і чотири сторони нашого світу.
Оповідаючи про автора «Марічки», ми вирішили, що вартото згадати й про сурмача-подвижника, завдяки якому живі чарівні акорди «Марічки» тривалий час були музичною візитівкою Чернівців.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
