grinchenko-inform.kubg.edu.ua
І моє хай стане слово
Поруч з вами у строю.
Те, що взяв од вас з любов’ю,
Вам з любов’ю віддаю!
С.Олійник. «Добрий день вам, добрі люди…»
Ви знаєте, що таке справжній гумор?
Не хамські «приколи» («рассмєши коміка – пусть он намочіт калготкі»), а той, у якому – навіть коли він «зубастий» чи дошкульно-їдкий – світиться тепла душа народу?
Знаєте? Тоді ви читали твори Степана Олійника.
Не знаєте? Тоді читайте Степана Олійника.
Для когось Олійникові гуморески та сатира, можливо, «немодні», «неприкольні», словом — «несучасні». . Хоча…чиновник, якого ніколи «нема» для відвідувачів («Мене нема!»); «спеціаліст»-профан з усіх питань («Фігура»); «Номенклатурний Мацепура»; навіть ветфельдшер із завгоспом, що видурили в довірливої старенької та пропили лисячу шкурку («Лисиця») – вони всі й зараз десь є, серед нас. Тільки їхні хамство та зневага до людей побезкарнішали, а отже,«подорослішали». Їх вже такими гумором-сатирою не проймеш. У нас он-о людина «стібеться» зі своєї країни, що плаче за загиблими захисниками — і дістає замість ляпаса — оплески, а замість копняка – підсаджування до найвищого крісла…
Але повернімося до головного героя нашої оповіді, який мало не 40 років життя віддав гуморові й сатирі. А майже 50- журналістиці.
Народився майбутній поет і журналіст Степан Олійник у с.Пасисели на Одещині, у великій хліборобській родині.
Закінчивши школу, вступив до Одеського педагогічного інституту. У студентські роки почав друкувати вірші в місцевій пресі.
1930р. багатодітну родину Олійників «розкуркулили». Сина «соціально чужого елемента» одразу виключили з вишу. Через рік, щоправда, поновили, але 1931-го… заарештували. Енкаведисти забрали його просто з гуртожитку. Кілька місяців допитували, вимагаючи зізнання в «українському буржуазному націоналізмі». В якості доказів — частівки для студентського агітгуртка «Сині блузи» і вишиванка, у якій Степан часто скрізь з’являвся. Врятувало хлопця від «північного курорту», а то й гіршого лиха, клопотання перед М.Калініним з підписами понад 200 студентів (Володимир Іванович, товариш заарештованого і майбутній літератор, написав текст і зібрав підписи, ризикуючи сам потрапити до тюрми. Років на шість пізніше лист навряд чи допоміг би).
Отже,Олійника з тюрми випустили, але вже тяжко хворого: стрес спровокував епілепсію. Лише через багато років – десь по війні — хвороба відступила…
Закінчивши 1934 р. інститут, С.Олійник викладав українські мову та літературу, працював кореспондентом у газеті «Чорноморська комуна».
Порядного, товариського, зовні привабливого молодого чоловіка, до того ж із «плямкою» в біографії, зажадали органи — в якості «стукача». Інтелігентний Олійник категорично відмовився. (По війні була ще одна спроба – і теж для «чекістів» невдала).
Від 1939 р. Степан Олійник мешкає у Києві. Працює в редакціях газет «Вісті», «Радянська освіта», згодом – у «Перці», друкує вірші в періодиці.
До речі, коли в цій сатиричній газеті з’явився вірш-фейлетон «Номенклатурний Мацепура», С.Олійника запросили до прокуратури для… надання показів щодо особи чиновника, про якого йшлося у творі. А робітника одного з підприємств на Тернопіллі навіть звільнили з роботи, бо читав уголос вірш «Дорога дама» (про дружину номенклатурника, яка користувалася його посадовим становищем), і хтось упізнав у «героїні» благовірну місцевого райкомівського вождика…
Під час Другої світової «білобілетник» Степан Олійник (не взяли на фронт через ту ж таки кляту епілепсію) служить кореспондентом однієї з прифронтових газет. Створює поему, головного героя котрої, бойового солдата, називають «українським Василем Тьоркіним».
Працюючи у «Сталінградській правді», Олійник потрапив у історію, яка дивом не закінчилася для нього великою бідою. У заголовку статті «Сталинград торжествует» під час набору випала літера «р»…
Від 1942 р. Степан Олійник працював на радіостанції ім.Тараса Шевченка d Cаратові, де разом з колегою, Ю.Шумським, для радіожурналу «Перець» на радіо» створив образ Перця–Перчила, що одразу став дуже популярним.
У повоєнні роки виходять друком збірки, які принесли гумористові справжню народну любов: «Мої земляки», «Наші знайомі», інші книги. Прийняли до Спілки письменників, відзначили Державною премією СРСР…
1968р. з’явилася збірка талановитих автобіографічних оповідань «З книги життя». Зі сторінок прекрасних спогадів С.Олійника про В.Сосюру — «Ніжний, людяний»; О.Вишню — «Всі ми його любили»; І.Микитенка — «Мій перший консультант» — постають образи тих, хто талановито творив українську літературу.
А режисер Л.Гайдай зняв свій відомий фільм «Пес Барбос і незвичайний крос» за…віршованим фейлетоном Степана Івановича. Переказують, ніби Гайдай на горищі батьківського будинку знайшов підшивку газети «Правда», де в одному з чисел, у перекладі російською, був надрукований «Пес Барбос…», — і так захопився, що вирішив створити за цим сюжетом смішне кіно...
Степан Олійник написав багато чудових віршів для дітей. Коли виходив на подвір’я, звідусюди враз збігалися дітлахи: дідусь бо ж так цікаво розповідав про все на світі! Рідні згадують, що Степан Іванович із донькою Лесею та онукою Оксаною часто спілкувався віршами – розкладаючи скрізь для них папірчики з римованими текстами.
С.Олійник дуже любив свою родину. З дружиною Клавдією Іванівною, взявши шлюб іще студентом, прожив довге і красиве життя, тяжко тужив, коли її не стало, і пережив лише на три роки…
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
