Будівля Верховної Ради України відома всім. А от хто є її автором – знають далеко не всі навіть «питомі» кияни. Так от, автор проекту «будинку під куполом» — Володимир Заболотний, один з найталановитіших українських архітекторів.
В.Заболотний був надзвичайно різнобічною особистістю. Великим шанувальником старовини: у його колекції було і вишукане венеційське скло, і полотна старих добрих майстрів, і античні амфори. На ґрунті колекціонування близько товаришував з М.Рильським та Г.Юрою.
Народився Володимир Заболотний у с. Карань — згодом Трубайлівка, неподалік Переяслава (нині Переяслав-Хмельницький) на Київщині. Гнат Заболотний, батько майбутнього архітектора, був добрим майстром по золоту, виготовляв чудові церковні прикраси. Накопичивши дещицю грошенят, перевіз родину до Переяслава.
1919 р. Володимир закінчив переяславську гімназію. З раннього дитинства добре малював, ліпив, грав на скрипці. За більшовиків робив якісні плакати, працюючи інструктором з мистецтва (була така посада!) при військкоматі, який, власне, і рекомендував його для вступу до Київського інституту архітектури.
Коли В.Заболотний завершував навчання, в архітектурі панував конструктивізм із його раціональністю, функціональністю та новими матеріалами – металом, склом, бетоном. Дипломною роботою В.Заболотного був проект профілакторію «Кинь-Грусть» (як вам назва?) на 500 ліжок. Проект екзаменаторам припав до душі, молодого архітектора залишили викладати в інституті.
Згодом Заболотний спроектував житловий комплекс для соцміста Комінтернівська – з прямокутних блоків: один – для дітей, другий – для дорослих, між ними – критий перехід, де мали розташуватися їдальня та спортзал. Власне, все місто повинне було складатися з таких комплексів – дуже правильних за архітектурою, які не передбачають жодних «вольнощів».
У майстерні О.Вербицького працював над проектом Київського залізничного вокзалу (споруджений 1929 –1933р.р.)
1934 р. Київ стає столицею УРСР. «Провінційне» місто влада вирішила негайно «осучаснити» — в кращих традиціях соцреалізму. Найперше – появою урядових будівель. В.Заболотний разом П. Юрченком і В. Онашенком створив талановитий проект Урядового центру, однак владою був підтриманий інший проект. Так з’явилися моторошна споруда НКВС (невдовзі її передали для Уряду, нинішній Кабмін перебуває тут і нині); в тому ж таки стилі — будівля теперішнього МЗС на Михайлівській площі. До речі, Михайлівський золотоверхий собор знесли, щоб поставити (для симетрії) ще одного такого монстра навпроти, але не встигли…
Й тоді В.Заболотний спроектував будівлю, яка «відтягла» страхітливість наркомівської споруди, не дала їй «задавити» красу Маріїнського палацу. Будинок Верховної Ради поєднав у собі простоту конструктивізму, мало не «заборонену» класику з її міддю, бронзою, деревом, мармуром, мозаїкою. Як не дивно, тодішнім керманичам споруда припала до душі: 1941 р. Володимир Заболотний отримав за цей проект Сталінську премію першого ступеня, став профессором і головним архітектором Києва.
Принагідно варто згадати, що по війні В.Заболотного запросили до роботи над відновленням Хрещатика. З’явилися відомі «торти Заболотного» — будинки, оздоблені «кондитерською» керамікою в стилі українського бароко. Прихильники суворого соцреалізму аж пінилися, сварячи архітектора на всі заставки…
Слід також зауважити, що у своїх працях Володимир Заболотний раз по раз повертався до своїх юнацьких – і навіть дитячих – літ. Академію архітектури спорудив у дворі Софії Київської, де колись навчався, та й мешкав поблизу, на Софіській площі. Дбайливо зберіг будинок у Переяславі, поставлений батьком 1911 – го (тут, власне, розташований музей архітектора, де зберігаються бібліотека, малюнки, акварелі Володимира Гнатовича)...
Цікава подробиця. Відомо, що улюбленим вчителем Заболотного був архітектор Павло Альошин, який спроектував свого часу будинок Педагогічного музею, де працювала Українська Центральна Рада. Залишаючи на поталу нацистам столицю України, у вересні 1941-го радянська влада розпорядилася підірвати і будинок Центральної Ради, і будівлю Верховної Ради УРСР, яку за проектом В.Заболотного зводили у 1936-39р.р. Їх, як і цілу низку інших будівель та увесь Хрещатик, червоні замінували. А розмінували… окупанти.
І от 3 листопада 1941 р. радянські підпільники (чиї імена досі носять київські вулиці) підірвали Успенський собор Києво-Печерської лаври. Тоді ж вони підпалили й Верховну Раду. А врятували її київські пожежники з команди бранд-майора Бориса Цапка. 4 листопада газета «Українське слово» повідомила: «Завдяки героїчним зусиллям і моторності коменданта української пожежної команди п. Цапка під час пожежі будівлі Верховної Ради (Олександрівська вулиця) був врятований чудовий колишній царський палац, де нині розташований музей Т.Г.Шевченка». Через три тижні була оприлюднена й подяка Київського міського голови Володимира Багазія бранд-майорові Б.Цапку та команді пожежників , які загасили підпал Верховної Ради та не дали пожежі поширитися на будинок музею Т.Шевченка, де зберігалися «безмежно цінні для нашого українського народу експонати». Невдовзі В.Багазія та П.Цапка – членів ОУН – німці розстріляли…
Ще подробиця. 1942 р. до Києва прибув головний архітектор та міністр військової промисловості гітлерівської Німеччини А.Шпеєр. Побачивши будівлю Верховної Ради – обгорілу і, здавалося б, геть непривабливу – він назвав її «гідною Паризької виставки» й висловив бажання запросити автора проекту на роботу до Берліна. На цей час В.Заболотний працював у евакуації – в Уфі…
У 1945–1956 р.р. Володимир Заболотний — президент Академії Архітектури УРСР. У 1956–1962р.р. — завідувач відділу історії українського мистецтва при Академії будівництва і архітектури.
Він мав цілу купу творчих задумів. Бачив, як має їх втілити. Всі творчі плани й задуми перекреслив страшний діагноз. Однак до останнього дня Володимир Гнатович працював — над створенням ілюстрованої 6-томної «Історії українського мистецтва».
3 серпня 1962. В.Г.Заболотний помер.
Державну премію УРСР ім... Т.Г.Шевченка Володимир Заболотний отримав 1971 р., посмертно.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
