ukrlib.com.ua
«Орел здіймався з кам'яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил, чулось холодне полонинське дихання, і розросталось небо…Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ. Вже синіми хмарами підпирали крайнебо буковинські верхи, оповились блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила, курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерля, і Чорногора важким своїм тілом давила землю…» («Тіні забутих предків»).
Про Коцюбинського говорили, що ніхто не списав на папері ліпше за нього неймовірну красу карпатського краю. І що ніхто глибше, проникливіше за нього не осягнув душу дивовижного люду, який споконвіку мешкав серед цих гір і потоків, смерек і полонин.
Через багато років по смерті письменника інший великий творець – Сергій Параджанов – увічнив карпатський край у безсмертній кінострічці за шедевром Коцюбинського «Тіні забутих предків»…
Ще за життя Михайла Коцюбинського ніхто не йняв віри, що він народився і виріс не в гуцульському селі, а в одному з міст Великої України. Син дрібного вінницького службовця завдячував добрим вихованням, любов’ю до природи і витонченим мистецьким смаком своїй мамі, Ликері Максимівні, що була «добра, надзвичайно любляча, здатна на самопожертву». Власне, вона цілковито присвятила себе родині: батько, Михайло Матвійович, працьовитий, але запальний і непримиренний до несправедливості, часто втрачав роботу і, ніде правди діти, заглядав до чарчини.
Початкову освіту Михайло отримав удома, 1875р. вступив до Барської початкової школи, а по завершенні – до Шаргородського духовного училища. Вчився старанно, крім обов’язкових предметів, самотужки займався філософією, історією. Захопився творами Т.Шевченка, Марка Вовчка, М.Гоголя.
Планував вступати до університету, однак мама втратила зір, батько вкотре лишився без роботи, і юнакові довелося завдати на свої плечі опіку над молодшими дітьми. У 1882-92р.р. Михайло працює вчителем, приватним репетитором у заможних родинах. Переймається ідеями самостійності, чим привертає увагу «охранки» й потрапляє під її таємний нагляд.
1890р. львівський дитячий журнал «Дзвінок» надрукував вірш М.Коцюбинського «Наша хатка», а невдовзі з’явилися оповідання «Харитя» та «Ялинка», що їх читацька публіка зустріла вельми прихильно. У Львові Коцюбинський познайомився з І.Франком, з чиєї легкої руки налагодилася співпраця з журналами «Правда», «Зоря».
Від 1892р. М.Коцюбинський бере участь у роботі протифілоксерної експедиції, яка викорінювала цю хворобу винограду в Бессарабії. В експедиції виявилися студенти – члени нелегального українського «Братства тарасівців», з якими Коцюбинський близько затоваришував.
Молдовські, а згодом кримські враження спричинили появу нових талановитих оповідань – «Для загального добра», «Пе-коптьор», «На камені», «Під мінаретами» та інших.
1898р. Михайло Коцюбинський отримав посаду в земській управі й оселився у Чернігові, який відтоді став йому рідним. Багато пише, займається громадською діяльністю, гуртує навколо української просвітницької ідеї місцеву інтелігенцію. Товаришує з В.Блакитним, М.Вороним, молодим П.Тичиною, який навчався тоді у місцевій духовній семінарії. Бере шлюб з Вірою Дейшею, народжуються діти: Юрій, Оксана, Ірина, Роман.
Впродовж 1899—1913р.р. у Львові виходить друком семитомне зібрання творів письменника.
1905р. М.Коцюбинський відвідує Австрію, Італію, Німеччину, Швейцарію. Повернувшись, публікує нові оповідання та повість «Fata morgana».
Хвороба серця, прогресуючі астма та сухоти змушують його серйозно зайнятися лікуванням у Італії. Влітку 1910р., повертаючись з-за кордону, Коцюбинський завітав до карпатського села Криворівні. Був зачарований краєм, людьми, їхнім життям, піснями, легендами, приїздив сюди ще двічі. А 1911р. з’явився один з найпрекрасніших творів Коцюбинського – «Тіні забутих предків».
Від 1911р. «Товариство української науки і штуки» призначає Коцюбинському довічну стипендію — 2 тис.крб. щороку – аби міг лікуватися і творити. Проте стан здоров’я письменника невмолимо погіршується.
25 квітня 1913р. зболене серце майстра зупинилося. Поховали Михайла Коцюбинського на Болдиній горі в Чернігові, в його улюбленій місцині прогулянок і роздумів.
Сучасники згадували Михайла Михайловича як людину дивовижної залюбленості у життя, довколишній світ, красу душі й почуттів. Його творчість і дух гамонійно поєднувалися з цілісністю й неповторністю особистості. Коцюбинського називали «Сонцепоклонником» і «Соняхом», адже у його творах і самій вдачі було так багато сонця, доброти, природньості.
М.Коцюбинський володів дев’ятьма мовами, був блискучим журналістом і публіцистом. Зустрів велике кохання, яке знайшов у собі сили притлумити почуттям родинного обов’язку: залишилося понад 300 листів до коханої — Олександри Аплаксіної.
Він був шляхетним у всьому – почуттях і побуті, творчості й житті.
Здається, і нині звідти, з неосяжних небесних країв, він оглядає з любов’ю рідну землю, молиться за неї, й «Ласкаво слухає небо простосердечну молитву, добродушно хмуриться Бескид, а вітер, пролітаючи далі, старанно вичісує трави на полонині, як мати дитячу голівку...»
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
