uk.wikipedia.org
Розпускають коні сиві гриви,
пара 3 уст, мов дим.
3 рвучим вітром буйногривим!
Бути вічно юним,
вічно молодим!
Б.-І. Антонич. Пісня про вічну молодість
Сучасники називали його батяром – колоритним львівським розбишакою. Ще — «геніальним лемком» і «елітарним» поетом.
Наразі не відомо, що з тих означень відповідало дійсності, а що було перебільшенням. Найважливіше – він завжди, за будь яких обставин, мав мужність бути собою…
Тривалий час Богдан-Ігор Антонич належав до «заборонених» поетів. Нині його шедеври можна читати вільно, втім багато хто й нині дуже мало знає про них та й про самого їхнього автора…
5 жовтня 1909р. у родині греко-католицького священика о.Василя, який мав парафію в с.Новиця на Лемківщині, та їмості Ольги Волошинович народився хлопчик. Назвали Богданом-Ігорем.
Незадовго до народження малюка батько змінив прізвище «Кіт» на «Антонич».
Коли Богданчикові виповнилося п’ять років, родина переїхала до Відня – подалі від війни.
1919р. поляки заарештували о.Василя. Мама з сином оселилися у рідного брата пані Олени — Олександра Волошиновича – на Пряшівщині. Але за короткий час дядька стратили за «антипольську діяльність», що полягала у агітації за об’єднання «польської» та «словацької» частин Лемківщини. Довелося знову втікати.
У середині 1920р. о.Василя звільнили, й Антоничі оселилися в Борятині (нині Мостиський район на Львівщині).
Слід сказати, що початкову освіту хлопчик отримав вдома, у приватної вчительки – мав слабке здоров’я. Також грав на скрипці, малював, потроху складав вірші. 1928р. на відмінно закінчив гімназію ім. Королеви Софії у Сяноку – єдину на Лемківщині, де дві години на тиждень навчали українською. У гімназії почав писати вірші польською мовою.
У 1928–1933р.р. Б.-І.Антонич навчався на філософському факультеті (відділення – польська філологія) Львівського університету Яна Казимира. Тут Антонич цілковито перейшов на українську мову.
Перші вірші оприлюднив 1931р. у пластовому журналі «Вогні».
…Так народились перші ямби.
Слова не тесані в гамарні,
слова, осріблені в вогні.
Складають радісні пісні
в весни заквітчаній друкарні.
Того ж таки року вийшла друком перша збірка поезій Антонича — «Привітання життя». Невдовзі з’являється друга — «Три перстені», що за неї поет отримує літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка.
Захистивши магістерську дисертацію, Богдан-Ігор займається науковою діяльністю, йосу пропонують викладати в університеті, на кафедрі болгарської мови. Однак молодий поет вирішує цілковито присвятити себе творчості.
Крім поезій, пише прозу: новелу «Три мандоліни» та повість «На другому березі» (обидва твори не закінчені); лібрето до опери «Довбуш».
Редагує журнали «Дажбог» та «Карби». Грає на скрипці, пише музику, малює. 193бр. видає найбільшу за обсягом «Книгу Лева».
Влітку 1934р. Богдан-Ігор знайомиться з гімназисткою-тернополянкою Ольгою Олійник. Спалахує кохання, відбуваються заручини, очікується весілля. Однак дівчина рапотом відмовляє нареченому…
6 липня 1937р. у Львові великий і вічно молодий, незвичайний і надзвичайний поет Богдан-Ігор Антонич помер.
Операція апендициту, яка на той час була досить складною. Запалення легень. Зупинка серця…
1938р. вийшла друком книга віршів Поета – «Зелена Євангелія» — омріяна ним іще за життя.
Ольга Олійник упорядкувала видала збірку поезій Богдана-Ігоря Антонича — «Пісня про незнищенність матерії».
За радянських часів КДБісти пильнували, аби могилу поета на Янівському цвинтарі ніхто не відвідував, і де вона, вже знайти, здавалось, було неможливо. Аж поки львівські поети Ірина та Ігор Калинці не розшукали її.
А вірш «Весна» перекладений багатьма мовами, покладений на музику. Його шепочуть мільйони закоханих, часом навіть нічого не знаючи про навіки юного автора…
Росте Антонич і росте трава
і зеленіють кучеряві вільхи.
Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтайніші з всіх слова.
Дощем квітневим, весно, не тривож!
Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,
хто сипле листя – кусні скла на тебе?
У решето ловити хочеш дощ?
З всіх найдивніша мова гайова:
в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі,
на вільхах місяць розклюють зозулі,
росте Антонич і росте трава.
Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
