resource.history.org.ua
Олена Михайлівна Апанович – науковець, дисидентка,
подвижниця, яка зробила неоціненний
внесок у дослідження та оприлюднення правдивої історії України.
Народилася в місті
Мелекес Самарської губернії (нині
Димитровград Ульяновської обл., Росія), в родині залізничника. Батько Михайло –
білорус за походженням, мати Каміла – польська шляхтянка з роду Бортновських.
Родині у зв’язку з батьковою роботою часто доводилося
переїздити. Так Апановичі опинилися в Харкові. Тут Олена закінчила середню школу.
Затим вступила до Московського Всесоюзного
комуністичного (так він тоді називався) інституту журналістики. Його невдовзі
ліквідували, й дівчина продовжила навчання на філологічному факультеті (російські
мова та література) Харківського педагогічного інституту.
Під час Другої світової війни перебувала в евакуації в
Казахстані, потім переїхала до Уфи (Башкирія), де працювала кореспонденткою радіо
та інструктором Башкирського радіокомітету.
1944 р. О.Апанович повернулася до України. Працювала в Центральному державному
історичному архіві, Інституті історії АН УРСР.
1950 р.захистила кандидатську
дисертацію на тему «Запорозьке військо, його устрій та бойові дії в складі
російської армії під час російсько-турецької війни 1768–74 р.р.».
1951 р. Олені Михайлівні випало взяти участь у археологічних
експедиціях місцями розташування Запорозьких січей. Вона була одним з останніх
істориків, хто досліджував Базавлуцьку, Чортомлицьку та Нову (Підпільненську)
січі перед тим, як славетний козацький
Великий Луг із «ласки» радянської влади був цілковито затоплений «рукотворним»
Каховським морем. Ці події остаточно вплинули на формування світогляду Олени Апанович як українського історика-патріотки й
за якийся час привели її до дисидентського руху.
12 вересня 1972 р. О.Апанович звільнили з Інституту історії. Офіційно –
через скорочення бюджетного фінансування
«неперспективної тематики». У приватному спілкуванні керівники визнавали, що
звільняють на вимогу «органів», у зв’язку з «пропагуванням буржуазно-націоналістичних
ідей» та постійними контактами з дисидентами, чимало з котрих вже перебували за ґратами або потерпали від переслідувань. Поновили О.Апанович
на посаді лише через 22
роки — як звільнену з політичних мотивів…
У 1973–86 р.р. Олена Апанович працювала у відділі
рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР. Вивчала українські рукописні
історичні книги, публікувала свої праці в Москві, Ленінграді, республіках Балтії, позаяк в
Україні діяла неофіційна заборона друкувати її роботи. На
основі виявлених у бібліотечних фондах матеріалів академіка В.Вернадського
підготувала та опублікувала монографію й 20 статей.
У 1987-91 р.р. – заступниця вченого секретаря Комісії АН
України з розробки наукової спадщини Вернадського.
Від 1986р. О.М.Апанович перебувала на пенсії, однак
продовжувала творчу та громадську діяльність. Брала участь у заходах Руху, у відстоюванні
Української Православної Ціеркви Київського патріархату.
Померла О.М.Апанович 21 лютого 2000 р. Вагомим внеском Олени Апанович у розвиток
української історичної науки стали її дослідження історії Запорозької Січі й
загалом українського козацтва. ЇЇ праці стали своєрідними підручниками з рідної
історії для українців, особливо – під час всенародної боротьби за незалежність
України наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років.
У 1998 р.
О.М.Апанович видала першу працю про Чортомлицьку Січ. Монографія донині
залишається єдиною в українській історичній науці розвідкою на цю тему. Відомі
праці О.Апанович з історії українських війська та мистецтва:«Збройні сили
України 1-ї половини XVIII ст.», «Культура козацтва», «Розповіді про
запорозьких козаків».
Науковець взяла безпосередню участь у виданні збірки
документів «Україна перед визвольною війною 1648—1654 р.р.» — першої
академічної публікації невідомих доти документів з історії козацької доби.
О.М.Апанович була науковим консультантом і співавторкою
сценаріїв серії науково-популярних фільмів з історії козацтва: «Не пропала їхня
слава», «Гомоніла Україна», «Козак Мамай», «Слава і біда України», «Анатема»,
«Рід Розумовських», «Останній гетьман», «Райські острови Сагайдачного»,
«Козацькі могили», та двох повнометражних фільмів «Ще є час» і «Чорна долина».
Написала Олена Михайлівна і сценарій театральної вистави «Гетьмани — будівничі української
культури: Петро Конашевич-Сагайдачний та Іван Мазепа» (1993р.).
Сучасники називали Олену Апанович «Козацькою матір’ю». Вона справді
зробила дуже багато, аби справдилися віщі слова українських дум: «Слава не
вмре, не поляже однині довіку!».
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»
