Закритий судовий процес у справі «групи Тухачевського» тривав протягом одного дня — 11 червня.
Засідання Спеціальної судової присутності Верховного Суду СРСР очолював армвійськюрист Василь Ульріх, відомий численними смертними вироками.
Участь у засіданні брали маршали В.Блюхер та С.Будьонний, командарми Я.Алксніс, Б.Шапошников, І.Бєлов, П.Дибенко і Н.Каширін, комдив Є.Горячев. Згодом усі, крім Будьонного і Шапошникова, незабаром підуть услід за «групою Тухачевського»…
Обвинувачуваних – військових на чолі з першим заступником наркома оборони СРСР, начальником управління бойової підготовки РСЧА Михайлом Тухачевським — було визнано винними в організації «військо-фашистського заколоту», шпигунстві й підготовці державного перевороту. Ні захисту, ні права на оскарження вироку не передбачалося. Всі підсудні були роковані до страти. Вирок виконано тієї ж ночі.
Так почався терор проти кадрових військових, внаслідок якого Червона армія напередодні війни з гітлерівською Німеччиною була майже цілковито «обезголовлена».
Компромат на Михайла Тухачевського почали збирати ще з середини 1920-х. Через десять років дехто з військовиків, наближених до Тухачевського, виявили готовність свідчити про належність маршала до «правої» чи «монархічної» опозиції. Водночас Сталін нібито отримав матеріали однієї з білоемігранських структур, з яких випливало, що група представників вищого командного складу СРСР готує державний переворот. За деякий час президент Чехословаччини Е.Бенеш передав Й.Сталіну сфабриковані німецькою розвідкою «матеріали», які мали підтвердити, що М.Тухачевський підтримує контакти з іноземними розвідками і готує військовий переворот. Це був час, коли більшовицький СРСР і Нацистська Німеччина вже залицялись, але офіційно своїх взаємин іще не оформили.
Сталін, який завжди перед кадровими військовими відчував комплекс меншовартості, прагнув усунути всі можливих суперників. Тож фальшивка з Берліна, скоріш за все, була замовленням з Москви. Зрозуміло, що «вождь народів» наказав арештувати Тухачевського й інших «причетних».
У травні 1937р. М.Тухачевського було заарештовано. У списки «організаторів заколоту» були також внесені прізвища командармів Й.Якіра та І.Уборевича; комкорів А.Корка, Р.Ейдемана, Б.Фельдмана, В.Примакова і В.Путну; начальника політуправління Я.Гамарника (він 31 травня, не чекаючи арешту, наклав на себе руки).
Необхідні покази отримувалися з допомогою страшних катувань.
Вироком були засуджені до страти перший заступник наркома оборони, маршал Михайло Тухачевський; командарми Йона Якір, Ієронім Уборевич, Август Корк; комкори Роберт Ейдеман, Вітовт Путна, Борис Фельдман, Віталій Примаков.
Проти ночі 12 червня засуджених завели до підвалу і розстріляли в потилицю. За наполяганням Тухачевського йому вистрілили в чоло.
На лаві підсудних мав опинитися й армійський комісар 1-го рангу Ян Гамарник. Але одразу після звільнення з посади начальника Політуправління Червоної Армії він, не чекаючи на арешт, наклав на себе руки.
У 1950-і роки М.Тухачевський та інші незаконно репресовані в справі «військово-фашистського заколоту» були реабілітовані.
«Справу Тухачевського» використали для розгортання широкомасштабних репресій у армії та на флоті. Лише протягом 9 днів, наступних після судового засідання, було заарештовано у справі «військово-фашистської організації» 980 командирів і політпрацівників ( із них 29 комбригів, 37 комдивів, 21 комкор, 16 полкових комісарів, 17 бригадних і 7 дивізійних комісарів).
Війну Сталін планував виграти не за допомогою потужної, добре навченої армії на чолі з талановитими командирами, а за рахунок масовості, набравши непідготовлених солдатів із цивільного населення.
Три роки тому були оприлюднені розсекречені дані міноборони Росії, за якими втрати Радянського Союзу у Другій світовій війні становлять 41 млн 979 тис. людей.
Підготувала Олена Бондаренко,
Громадський рух Миколи Томенка «Рідна країна»