glavcom.ua
30 років тому був зроблений перший крок до нашої Незалежності.
Верховна Рада (тоді ще – УРСР) із 384 присутніх депутатів 355 голосами «за» («проти» — 4, утримався – 1) ухвалила документ, який проголошував суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади республіки в межах її території; незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах.
Головні положення Декларації лягли в основу Конституції України.
Цього дня під стінами українського парламенту вирував багатотисячний мітинг на підтримку Декларації про державний суверенітет України.
Задовго до того на майданах українських міст і містечок майже безперервно тривали велелюдні віча із вимогами незалежності України. Набирав міці Народний Рух України за перебудову. Створювалися нові організації, що ставили за мету побудову демократичної незалежної держави.
У березні 1990 р. була обрана Верховна Рада першого демократичного скликання. В парламенті створилася опозиційна Народна Рада, яка перебрала на себе політичну ініціативу.
9 липня 1990 р. перший секретар ЦК КПУ В.Івашко склав повноваження голови Верховної Ради УРСР і виїхав до Москви. Це деморалізувало комуністичну «групу 239» у парламенті. Народна Рада запропонувала свій проєкт Декларації й домоглася її ухвалення.
З історії ухвалення: на розгляд Верховної Ради надійшло 12 проєктів документа: офіційний від Президії; від депутатської групи «За радянську суверенну Україну» («група-239») і 9 текстів від опозиції, серед них – авторські: Л.Лук’яненка; С.Головатого; С.Хмари, С.Семенця, Тетяни Яхеєвої, І.Валені; І.Зайця, Лариси Скорик та В. Івасюка.
Комуністи поклали в основу свого проєкту положення для укладання нового союзного договору. Демократи – питання територіальної цілісності України, економічної самостійності, формування збройних сил, запровадження українського громадянства, ухвалення нової Конституції. Над офіційним проєктом працювали Тимчасова комісія, створена Президією Верховної Ради (керівник – С.Дорогунцов), і Комісія Верховної Ради з питань державного суверенітету, міжреспубліканських і міжнаціональних відносин (керівник – М.Шульга).
За основу Декларації було взято проєкти Сергія Головатого («Народна рада») та Президії Верховної Ради.
16 липня 1990 р. Верховна Рада Української РСР, яку фактично тоді очолював перший заступник Голови Іван Плющ, «виконуючи волю українського народу до побудови вільної незалежної держави», схвалила Декларацію про державний суверенітет України.
До Конституції УРСР були внесені статті, які проголошували верховенство українських законів над союзними.
В Декларації про державний суверенітет України вперше в новітній національній історії поруч із «Українською РСР» вжите слово «Україна» як офіційна назва держави.
Одне з головних положень Декларації — про громадянство: всі громадяни рівні перед законом, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять.
Територія України в існуючих кордонах недоторкана.
Національними багатствами може володіти винятково український народ.
В економічній сфері: створення власних банків, самостійне формування цінової, фінансової, митної та податкової системи та державного бюджету, контроль за використанням його коштів, а в разі потреби – запровадження власної грошової одиниці.
Проголошувалося також право на власні Збройні сили, внутрішні війська, органи державної безпеки. Україна мала самостійно визначати порядок проходження військової служби громадянами республіки.
Україна у повному обсязі відновлює свій міжнародний статус, стаючи повноправною учасницею міжнародних відносин; безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.
Органи державної влади мали забезпечувати національно-культурне відродження українського народу, запровадження та функціонування української мови у всіх сферах суспільного життя. Україна залишила за собою право на повернення у власність її народу національно-культурних та історичних цінностей, які тимчасово перебувають за її межами.
Всім національним групам, які мешкали на території України, гарантувалося право на вільний національно-культурний розвиток.
«Рідна країна»
За матеріалами УІНП
