11 червня 1888 р. у Києві на Софійській площі в рамках святкування 900-річчя прийняття християнства відкрито пам'ятник Богдану Хмельницькому. Ідея створення пам'ятника виникла серед громадськості з ініціативи історика, професора Київського університету Миколи Костомарова у 1840-х роках. Оплатив пам’ятник український мільйонер Павло Іванович Харитоненко.

Саме на його кошти у 1879 році скульптор Пій Веліонський відлив у Петербурзі на заводі Берда статую гетьмана, а його колега Артемій Обер — відлив коня. У 1880 р. було відлито з бронзи центральну частину монумента.

Скульптор Михайло Микешин позичив гроші і оплатив перевіз до Києва. Привіз і – пам’ятник ще рік був «під домашнім арештом» у підвалі Старокиївської поліцмейстерської дільниці (бач, Богдан, який за життя скуштував турецької та польської в’язниці, побував і в російській).

Нарешті міська дума виділила кошти на спорудження пам’ятника. І знову колізія: Микешин мріяв поставити монумент біля Софії, де кияни вітали переможне військо гетьмана Богдана, але священики обурилися: як можна зводити ідолище навпроти святопрестольної Софії?

Запропонували цей монумент установити на Бессарабці (там, де сьогодні знаходиться будівля ринку). Оскільки площа не мала назви, її нарекли площею Богдана Хмельницького. Та батьки міста заборонили це, бо тоді Хмельницький буде вказувати булавою на… популярний у Києві трактир купця Лаврухина. Володарі веселого закладу виявилися «патріотами»: вони обурилися (а даремно відмовилися від реклами !).

Аргументи гаманців Терещенків, Симиренка, Ханенка, Харитоненка переконали церковників. І ще три роки встановлювали пам’ятник на гранітному постаменті (архітектор В. М. Ніколаєв). На вимогу прихожан Михайлівського собору постать на 35 градусів повернули, щоб булава показувала не на Польщу, а на Швецію.

Важливим питанням був хвіст коня Хмельницького: він не повинен був вказувати на Софію, на Михайлівський собор чи на Присутствєнні місця...