50 років тому, 21 червня 1971 року, під час дослідження Центральної гробниці кургану Товста Могила неподалік міста Орджонікідзе (нині м. Покров) на Дніпропетровщині, археологи знайшли золоту нагрудну прикрасу скіфського царя IV століття до н. е. – пектораль. Скіфська пектораль — один із найцінніших артефактів, які археологам вдалося знайти на території України.
«Сталося це о 14-30», – занотував у своєму робочому щоденнику Борис Мозолевський, керівник експедиції Інституту археології.
Курган «Товста Могила» в Інституті археології називали безперспективним, тож серйозних грошей на експедиції не виділяли. Однак Мозолевський продовжував роботу над ним.
Згодом гроші виділив товариш Мозолевського – Григорій Середа. Із Мозолевським він підтримував дружні стосунки вже кілька років — відтоді, як той почав їздити у свої перші експедиції до промислового району в Орджонікідзе. Там Середа був керівником тресту, де добували марганцеву руду. Він сам обожнював археологію, окрім того був досить впливовою людиною. Відповідно, команда дослідників Мозолевського отримала і кошти, і техніку, а до розкопок залучили навіть професійних шахтарів.
Навіть з такою допомогою роботи було чимало. Висота кургану 8 метрів, діаметр – 60. Але копати треба ще нижче – могили цариці і царя розташовувались на глибині понад 8 метрів від рівня степу. Археологи прокидалися о 5:30 ранку, робочий день тривав 16 годин, і так щодня, без вихідних.
Люди дубіли на морозі, глохнули від реву важкої техніки, не вмиваючись падали в ліжко, аби вранці знову навпочіпки шукати скарби. Нарешті перші знахідки — прикраси воза і похоронної кінської збруї. На допомогу прислали нових працівників. Ще глибше віднайшли камеру з царицею в сукні із золотими пластинками, руки та шия в прикрасах. Експедиція, яку всі називала безперспективною, вже мала з чим повертатись.
Вирішальними були розкопки центральної могили, де Мозолевський сподівався знайти головні скарби. Однак, заглянувши, зрозумів – його випередили. До головного поховання царя мародери проклали хід. Погріб був розграбований. Це, зрештою, й не дивно: переважно, всі поховання дійшли до нас розграбованими ще стародавніми племенами, козаками чи чорними археологами.
Неподалік, відгортаючи шар мулу від ґрунтових вод, археолог об щось подряпався. 21 червня 1971 року, о 14 годині 30 хвилин у руках Бориса Мозолевського заблищала пектораль. Чомусь коштовність поклали не на тіло царя, а біля входу до підземелля. Завдяки тому, що обвалилася частина склепіння камери, шедевр сховався від грабіжників.
Але пектораль — це лише частина вражаючих відкриттів групи дослідників під керівництвом Бориса Мозолевського.
Спершу, на початку травня 1971-го, знайшли бокове поховання жінки та дитини. Це стало сенсацією, адже вперше відкрили непограбоване поховання скіфських аристократів.
Нині в Музеї історичних коштовностей України (філії Національного музею історії України) зберігаються вирізки з жіночого та дитячого поховань. Йдеться про частину поховання з рештками небіжчиків та артефактами, розташованими так само, як у момент знахідки. Тож відвідувачі можуть побачити те саме, що й першовідкривачі-археологи.
Загалом у Товстій Могилі знайшли понад тисячу золотих прикрас (багато з них дрібні, наприклад, нашивки на одяг) та чимало інших цінних речей, які унаочнювали скіфські уявлення про потойбіччя.
Пектораль місяцеподібної форми має три яруси. На верхньому по центру розташований головний сюжет парадної нагрудної прикраси: двоє напівроздягнених чоловіків, розтягнувши хутро на руках, готуються до якогось таїнства. Загалом, верхній та нижній яруси оздоблені фігурами тварин та скіфських слуг. Середній ярус оформлений фігурами птахів серед квітів.
Які ж образи і сцени відтворені на пекторалі? Зверніть увагу, «джгути» закручені у різному напрямку. Різною є їх товщина: верхні тонші, ніж нижні; центральна частина «джгутів» товща, ніж краї. Все це задає певний ритм (знизу вгору, від центру до країв) і викликає асоціацію з рухом маятника, що спрямовується то в один, то в інший бік.
Головна тема нижнього ярусу – смерть. Сцени верхнього ярусу за змістом протилежні, кожна з них є свідченням торжества життя. Основний месідж внутрішнього фриза – життя в його розвитку. Кожен ярус по колу, утвореному «джгутами», переходить один в інший. Так само як життя завершується смертю, а смерть переходить в життя.
Життя і смерть, їх взаємообумовленість, їх безкінечний, вічний рух, вірогідно, і є головною темою, закладеною у образи пекторалі. А закручені «джгути» – мов безперервна нитка буття…
За матерілами Українського інституту національної пам'яті, Музею історичних коштовностей України