chrome firefox opera safari iexplorer

Розстріляне Відродження Павла Филиповича

02 вересня 2021 о 18:01

Поет, літературознавець, перекладач Павло Петрович Филипович народився 2 вересня (20 серпня за ст. ст.) 1891 року в с. Кайтанівці на Київщині (тепер Черкаська область) у сім’ї священика. Успішно закінчивши чотири класи гімназії в м. Златополі, він складає іспити в престижну Колегію (коледж) Павла Галагана. Навчається разом з Драй-Хмарою, і, як і той, в майбутньому прилучається до угрупування неокласиків, прихильників орієнтації на західну та античну літературу.

Спершу пише вірші російською мовою, підписуючи їх псевдонімом Павло Зорєв. 1915 року блискуче завершує навчання на історико-філологічному факультеті (на який перейшов після першого курсу з правознавчого) Київського університету. Обдарованого юнака залишають в університеті як професорського стипендіата.

1917 року, сприйнявши революцію як “державно-національне відродження українського народу”, Филипович активно включається в літературно-мистецький та суспільно-політичний процес. Свої вірші вже пише українською мовою. В той же час складає магістерські іспити на приват-доцента Київського університету, читає курс новітньої української літератури (1920 р.).

На початку 1920-х Филипович активно виступає з літературознавчими, критичними статтями, активно займається перекладацькою діяльністю. Редагує збірники “Шевченко і його доба”, пише статті до видань творів Івана Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської, Олександра Олеся. Виходить і дві його поетичні збірки — “Земля і вітер” (1922) та “Простір” (1925).

Естетичні погляди письменника формувалися під впливом символізму, однак його власні поетичні твори за ідейним та художнім змістом не можна однозначно віднести до конкретного напрямку літератури початку століття. 

“Він наче кував у собі дух гетівського активного пізнання, філософського збалансування суперечностей індивідуального і загального, життя і смерти, руїни і будови, минулого і майбутнього — у вічному світлі одности універсуму” — характеризує поетичне кредо поета Юрій Лавріненко.

Незалежність від моди, традицій, своєрідне художнє мислення, висока культура слова — ось характерні риси поезій Филиповича. У своїх творах Филипович бачить людину як позачасовий, узагальнений та вічний феномен, виступає синтезою всеземного існування.

Филипович переклав на українську твори Ш. Бодлера, П. Беранже, П. Верлена, багатьох слов’янських авторів. Він не оспівував бетон і залізо, “героїчні” трудодні, не писав агітаційних лозунгів.

Письменника заарештували 1935 року. 30 жовтня 1935 року його справу було об’єднано зі справою його студентського товариша — Михайла Драй-Хмари під № 99. Ще пізніше її було приєднано до справи № 1377 — “М. Зеров та його група”.

На фото: Віктор Петров і Микола Зеров (стоять — зліва направо); Освальд Бургардт, Павло Филипович, Фелікс Якубовський і Максим Рильський (сидять — зліва направо)

1936 року на закритому суді Филиповича було засуджено до 10 років ув’язнення і вислано до концтабору на Соловки. Є дані, що там йому додали ще 10 років ув’язнення з конфіскацією майна. Без будь-яких підстав “справу Зерова та ін.” (по якій проходив і П. Филипович) було переглянуто “особливою трійкою” УНКВС. Спеціальною постановою від 9 жовтня 1937 року Зерову, Филиповичу, Вороному та Пилипенку було винесено вищу міру покарання. Розстріляли всіх 3 листопада 1937 року в урочищі Сандормох. Павло Филипович був реабілітований у січні 1958 року. Роком раніше, у 1957-ому, за кордоном у Мюнхені вийшло найповніше видання його поезій.

Трагічно склалася доля дружини Филиповича — Марії Андріївни. Не витримавши горя, вона збожеволіла. 1939 року (чоловіка вже не було серед живих), “зважаючи” на її прохання перевести її до чоловіка на Колиму, її вислали до Караганди. Подальша її доля невідома...

З інших неокласиків М. Зеров був розстріляний 1937, М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 року. Ананій  Лебідь був розстріляний в 1937 року, Степан Савченко загинув у 1942 році, Борис Якубський  загинув в 1944 році, Андрій Ніковський  помер 1942 року в блокадному Ленінграді, місце поховання невідоме. Проходив у цій справі і неокласик М. Рильський, але через деякий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування і не повернувся.

В високій залі промину малюнки,
І пильної уваги не зверну
На пил, на штучні візерунки
І на залиту фарбами стіну.
Перегоріли задуми колишні
І лілія не радує мене,
Коли не сяє крізь кольори пишні
Людське обличчя мудре і ясне...

Павло Филипович «Різьбярі»

За матеріалами «Української літературної газети» , видання «День» і відкритих джерел

23 листопада

Інші дати
23 листопада відзначають:
  • День без покупок.
  • Чорна п’ятниця.
Розгорнути
Олександр Івченко
1903 – авіаконструктор, керівник розробки поршневих, пізніше турбореактивних двигунів для багатьох типів літаків, в т. ч. і літаків Як-40 і Ан-24. 1959 р. створив і очолив самостійне дослідне підприємство – Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро «Прогрес», з 1963 – його генеральний конструктор.
Розгорнути
Народився Микола Бунге
(1823, м.Київ – 1902) – вчений-економіст, державний діяч. Голова Кабінету Міністрів Російської імперії з 1887 до 1895 рр. За його керування бюджет вперше дістає статус документу обов'язкового до виконання всіма відомствами. У 1887 році добився скасування подушної податі з селян, за його ініціативою введено правила, що регламентували умови праці фабричних працівників. Підтримка М.Бунге розвитку індустрії України, іноземні інвестиції подвоїли видобуток вугілля в Донбасі та активно розвивали залізорудну промисловість Криворіжжя.
Розгорнути
Народився Микола Носов
(1908, м.Київ – 1976) – радянський письменник, автор знаменитої трилогії «Незнайко».
Розгорнути