МІф про «багатонаціональну Україну» в інтересах «Російського світу» Путіна.От знову, то від космополітів, то від ватників, то від чиновників-невігласів чуємо або читаємо про так звану «багатонаціональну державу — Україну». Де в Україні взялися різні нації, окрім української, теоретики «багатонаціональності» пояснити не можуть. Російська нація живе в Російській Федерації, білоруси, поляки, угорці, румуни, євреї… теж маєть власні держави. Тож в Україні вони мають статус національних меншин у відповідності до визначень міжнародного права. Ба більше, у відповідності із приписами етнонаціональної науки, в Україні окрім українців лишень кримські татари є корінним народом, а кримчаки, караїми, гагаузи — корінними етносами. Якщо взяти за базу дані Всеукраїнського перепису 2001 року, то українці становлять 77,8 відсотків, росіяни — 17,3, решта етнічних груп — менше 1 відсотка (очевидно, що в 2021 році кількість представників російської етноспільноти є ще меншою). Отож, за умов наявності в державі чисельності корінного народу в більш як ¾ від загальної кількості, йдеться про національну державу з поліетнічним склади населення. Дивує, що ази етнополітики не змогли осягнути й нинішні посадовці, яким переписують сталінсько-путінські тексти про якість сотні «націй, народів та народностей» в сучасній Україні. Тому, коли Вам вкотре розповідають про «багатонаціональну Україну» знайте, що це із пропагандистського арсеналу міфів Путінського «Російського світу».
(1883, м. Бучач, Тернопільська область – 1940) – український громадський і політичний діяч, письменник, журналіст, публіцист. Літописець українських січових стрільців «Слідами Українських Січових Стрільців», «Над Золотою Липою». Автор творів «Князь Ярослав Осмомисл», «Роксоляна: Жінка халіфа й падишаха Сулеймана Великого, завойовника і законодавця", за яким знято перший український телевізійний серіал.
"…немов на знак, які великі спосібності криються в народі нашої землі, видвигнула з нього Божа воля якраз в тім часі одну жінку як найбільшу жіночу постать світової історії тієї епохи. Тією жінкою стала Анастасія Лісовська, дочка священика... Присвячую українським дівчатам сю працю про велику українку, що сяяла умом і веселістю, безоглядністю й милосердям, кров'ю і перлами." (Осип Назарук).



