МІф про «багатонаціональну Україну» в інтересах «Російського світу» Путіна.От знову, то від космополітів, то від ватників, то від чиновників-невігласів чуємо або читаємо про так звану «багатонаціональну державу — Україну». Де в Україні взялися різні нації, окрім української, теоретики «багатонаціональності» пояснити не можуть. Російська нація живе в Російській Федерації, білоруси, поляки, угорці, румуни, євреї… теж маєть власні держави. Тож в Україні вони мають статус національних меншин у відповідності до визначень міжнародного права. Ба більше, у відповідності із приписами етнонаціональної науки, в Україні окрім українців лишень кримські татари є корінним народом, а кримчаки, караїми, гагаузи — корінними етносами. Якщо взяти за базу дані Всеукраїнського перепису 2001 року, то українці становлять 77,8 відсотків, росіяни — 17,3, решта етнічних груп — менше 1 відсотка (очевидно, що в 2021 році кількість представників російської етноспільноти є ще меншою). Отож, за умов наявності в державі чисельності корінного народу в більш як ¾ від загальної кількості, йдеться про національну державу з поліетнічним склади населення. Дивує, що ази етнополітики не змогли осягнути й нинішні посадовці, яким переписують сталінсько-путінські тексти про якість сотні «націй, народів та народностей» в сучасній Україні. Тому, коли Вам вкотре розповідають про «багатонаціональну Україну» знайте, що це із пропагандистського арсеналу міфів Путінського «Російського світу».
(1921, с.Березова Рудка, Полтавська область – 1989) – український поет. Автор текстів низки відомих пісень ("Києве мій", "Фронтовики", "Сивина", "Не шуми калинонько", "Мамина вишня", Осіннє золото").
Грає море зелене,
Тихий день догора.
Дорогими для мене
Стали схили Дніпра,
Де колишуться віти
Закоханих мрій...
Як тебе не любити,
Києве мій! (Дмитро Луценко)



