Те все, що ми маємо – це все цінні мистецькі скарби всього покоління політв’язнів, адже серед них є дуже багато талановитих людей і це все має бути, відповідно, піднято на державний рівень. Я абсолютно чітко переконана, що до тих пір, доки ми це все не зберемо і не піднімемо на певний рівень, нам буде всім дуже важко і 20 років нам всім це показує.
Про це розповіла донька художника Івана Хандона – Наталія Немировська після урочистої академії «У серці оживає Україна».
«Ця ідея, звісно, була спершу моя, але крім того мені дуже допоміг Національний університет «Львівська Політехніка», зокрема ректор – професор Юрій Бобало та Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська Політехніка», передовсім, директор пані Ірина Ключковська. Вони настільки перейнялися, коли ми їм розповіли про тата, коли я показала їм всі матеріали, які в мене були на той час, ну от дійсно проявили той правдивий патріотизм: вони домовилися за актовий зал в НУ «Львівська Політехніка» і власне дали можливість нам це вчора провести», – розповідає пані Наталія.
«Ім’я Івана Хандона не є настільки відомим в Україні і поза її межами, наскільки мало б бути. Але для цього робляться певні кроки і виявом цього є й сьогоднішня академія», – відзначив під час академії заступник начальника управління з питань соціально-культурної діяльності Львівської обласної ради Андрій Халявка. Також він запевнив, що Львівська обласна рада робитиме все можливе, аби ім’я Івана Хандона «отримало те визнання, на яке заслуговує».
Також на урочистій академії було зачитано привітання від мера Львова Андрія Садового та привітання від української громади міста Інта (Росія, – ред.). Свої привітання з нагоди 100-річчя художника висловили й голова Львівського крайового братства ОУН-УПА Олесь Гуменюк, голова Львівської обласної організації спілки політв’язнів України Володимир Горовий та голова громадського просвітницького фонду «Джерело» ім. Івана Фещенка-Чопівського Ярослав Гелетій.
Іван Хандон помер у 1989 році і, нажаль, до першої виставки своїх робіт, яка відбулася у Львові у 1989 році, не дожив. «Це власне була перша така виставка в Україні, присвячена репресіям на Західній Україні. Ініціатором виставки став Львівський історичний музей і відбулася вона у Львівському арсеналі. Потім були виставки у 1991, 1992, 1993, 1994 роках, вони відбувалися у Спілці художників, у Національному університеті. А коли ми збирали твори всіх репресованих художників, то часто називали такі виставки «Репресована культура України». У 1993 році була велика персональна виставка в Стрию у Краєзнавчому музею. Це була суто татова виставка. Була також дуже велика персональна виставка в Дубно у 1999 році, присвячена 900-літтю Дубна та річниці нашої Незалежності. Була виставка у Варшаві, де полякам була представлена репресована культура України, де татових робіт було найбільше. Проходили також виставки в Інті» – розповідає Наталія Немировська.
Як відзначає пані Наталія, роботи її батька зберігаються наразі у неї вдома, хоча частина робіт є й в Історичному музеї у Львові.
До речі, цей ювілейний рік розпочався з того, що Музей Грушевського запросив доньку Івана Хандона Наталію Немировську з виставкою батькових робіт, яка відбулася на дуже високому рівні, хоча, як каже сама пані Наталія, там було досить мало місця. «Власне тоді, ми всі дійшли одного висновку, – потрібно зробити дещо ширший формат такого заходу», – зазначає Наталія Немировська. Проте, зробити виставку довгий час не вдавалося, але невдовзі Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків з діаспорою НУ «Львівська Політехніка» запропонував провести академію. «Мені здається, що це дуже слушно, бо нам справді є, що показати», – відзначає Наталія Немировська.
Вчора також пролунала пропозиція зробити таку академію або у Львівському драматичному театрі імені М. Заньковецької або навіть у Львівському театрі опери та балету, тобто на ще вищому рівні.
