Моя поезія — це світ, який живе в моєму серці і в моїй душі. В цьому світі — почуття, люди, яких я люблю, мрії, спогади... Одним словом, це я — справжня )
Моя прапрабаба
була молодою і довгоногою.
В неї була руса коса
і дивні відьомські очі.
Вона вишивала не нитками –
смутком горіховим…
Любила барвінок
і дикий безмежний степ.
Вона дивувалась,
коли у блакитну криницю
Падали червоні розпечені зорі
І йшла їх збирать…
А ще прапрабаба кохала,
чекала і мріяла
І хотіла бути щасливою, й не любила
жорстоких, бездушних людей…
Вона вечорами просила
Пресвяту Богородицю
Щоб колись народилась
праправнучка Юлія –
я.
***
Якби на те воля була моя –
Змінила б всі назви затерті,
І тобі інше дала б ім’я –
Жовтогарячий Серпень…
Вії у тебе сонячні,
А тіло – засмагле й тепле.
Гляну на тебе –й боляче
В грудях у мене терпне…
Мені так набридли ці тропіки,
І ці міражі пустельні.
Від твоїх поглядів – опіки…
Без них я помру, напевне…
***
Не можу загасити цей вогонь.
Вже день новий спалахує і гине,
І сонячне непрохане проміння
Мов сивина, вплітається до скронь…
Димляться дні, мов відблиски пожеж,
Хвилини тліють – полохлива зграя.
…...Я у вогні самотності згораю…...
***
Я просто згадую –ні дат, ані імен...
В кімнаті сиво.
Я просто згадую єдиного, тебе
В цю зливу…
О, скільки смутку стріла я в житті...
А щастя стільки!!!
…Стихає дощ, ця літня заметіль –
Навіки.
Юлія Крапива, м. Черкаси
На фото — автор
