У моєму житті якщо і була якась важлива подія, якою я пишаюсь, то це прекрасна Помаранчева революція.
Хто і що б не казали-нарікали, що то зле, а то не так — мені на всі ці балачки начхати. Як мало важить, чи робити цей день святом чи ні — важливо те, що цей день був!
Єдине, що хочу відповісти на одне гниле провокаційне питання: «А що тобі дала та свобода?» — Мені свобода дала відчуття власної гідності, а це — прекрасне відчуття!
І ще я надзвичайно гордий своєю країною Україною і нашим українським народом, що тоді в листопаді-грудні 2004 доказав свою силу і волю, як і в 2010 доказав свою мудрість, як це не парадоксально звучить, обравши президентом України Віктора Януковича...
Чому так? Подумайте... Моя думка чітка: тому що ми не боїмося! Не боїмося бути демократичними і надавати владу опонентам, які нам не дуже симпатичні. Ми не боїмося!
Я можу написати трактат, якою була психологія народу в Україні до Помаранчевої революції і після, але зміст його буде однозначним: 24 серпня 1991 року ми стали незалежними як держава, а 22 листопада 2004 року ми стали державним народом!
«Ми не бидло і ми не козли —
Ми України доньки і сини!»
Наводжу цю знамениту фразу ось чому: по кількох місяцях після означених революційних подій у школі, де вчилась тоді в 4 класі моя донька, стався ось такий випадок: вчителька чимось була на клас злосна і обізвала всіх учнів «що вони не діти, а якась худоба...» і тут весь клас, що до того сидів понуро, без жодної попередньої домовленості раптом дружно продекламував вище наведену фразу. Для мене це є головним! Наші діти відчули, що батьки стали вільними людьми! І вони також є вільні! І це є щастя!
Вітаю усіх-усіх з свободою!
Богдан Гордасевич, Львів-Рясне
Рекомендую почитати: Помаранчева революція: 20 відео, які запам'яталися
