На Львівщині назріває скандал, пов'язаний з творами XVII в. кисті італійського художника Мартіно Альтомонте, що зберігаються у фондах Львівської національної галереї мистецтв.

Польща наполегливо вимагає від України передати ці унікальні батальні полотна на депозит костелу св. Лаврентія (м. Жовква).

Серед них дві найбільші роботи Альтомонте «Битва під Віднем» і «Битва під Парканами». Крім того, полякам хотілося б мати у себе і полотна «Битва під Хотином» Андреаса Стеха і «Баталія під Клушино» Симона Богушовіча.

Однак українські художники не підтримують повернення костелу полотен, відреставрованих завдяки старанням нині покійного генерального директора Львівської галереї мистецтв Бориса Возницького. Вони наполягають, що в костелі не створені належні умови зберігання полотен — протягом трьох століть ці твори тричі капітально реставрувалися.

У Львові вважають можливу передачу творів Альтомонте прихованим відчуженням українських культурних цінностей. На думку митців, якщо картини передадуть костелу, це може послужити причиною того, що культурна спадщина просто «розтягнуть». Деякі фахівці вважають, що полотна Альтомонте взагалі вивезуть до Польщі.

Листи з проханням розглянути можливість передачі цих полотен костелу св. Лаврентія почали надходити Борису Возницькому з 2011 року, проте кожного разу польська сторона отримувала категоричну відмову. Ці пам'ятники культури є державною власністю, зберігаються в галереї мистецтв, доступні для огляду громадянам України та іноземним туристам, і немає ніяких підстав передавати їх будь-кому, вважав він.

Проте смерть Возницького за кілька днів до розміщення згаданих творів у стінах Олеського та Золочівського замків зробила їх беззахисними.

Народний художник України академік Академії мистецтв України Любомир Медвідь, коментуючи конфлікт, зазначив, що існує світова практика повернення музейних цінностей, які в різний час були вилучені з місць їх первинного встановлення, але це «окремі випадки, а не огульна практика».

«Передача музейних експонатів на об’єкти, звідки вони походять, повинна супроводжуватися незаперечною аргументацією та крайньою необхідністю. У даному разі польська сторона такої аргументації не має. Світовий досвід показує, що в переважній більшості випадків оригінали не повертаються на свої колишні місця. Найчастіше — коли виникає потреба в експозиції — виставляються їх детальні копії. У даному разі твори стали музейною цінністю, отримали музейний статус насамперед як видатні твори мистецтва, а не як ілюстрація історичної минувшини. Із цим слід рахуватися», — підкреслив художник.

«Відповідно до Закону „Про музейні твори і музейні колекції“, що включені до складу державної частини музейного фонду України, вони не підлягають відчуженню, за винятком випадків утрати, руйнування або обміну на інші музейні твори чи колекції, оскільки порушується положення про неподільність музейної колекції», — вважає Лариса Возницька, дочка мистецтвознавця, реставратор, заслужений працівник культури України.

«Вивезення кращих експонатів колекції Львівської національної галереї мистецтв є актом руйнування цілісності збірки, яка складалася десятиліттями. Попри це, польська сторона стоїть на тому, що культурні цінності потрібно повернути на їхнє первісне місце», — зазначила вона.