«Росія передала Україні копії унікальних, раніше невідомих документів, пов’язаних із життям і творчістю Тараса Шевченка, зокрема вірші Кобзаря російською мовою, копії його малюнків», — таке повідомлення з’явилося у четвер на сайті Кабінету Міністрів. Цією акцією щедрості нашого стратегічного партнера ілюстрували зустріч Прем’єр–міністра Миколи Азарова з Костянтином Косачевим, керівником Федерального агентства у справах СНД та співвітчизників, які мешкають за кордоном.
Про які саме вірші йдеться та які конкретно малюнки, якого періоду, де вони зберігаються нині, у повідомленні урядової прес–служби не мовиться. Зате вміщено кілька розлогих цитат у стилі «дружби народів». Скажімо, як Росія сприятиме в організації виставок до 200–річчя Шевченка. Також з офіційного повідомлення громадськість робить відкриття, що не тільки Микола Гоголь — спільний культурний феномен двох братніх народів, сиріч росіян та українців, а вже й Тарас Шевченко. «Творчість Шевченка, як і багато іншого спільного культурного надбання українського та російського народів, поєднує наші країни», — цитується Азаров. «Шевченко — великий поет, який творив і українською, і російською мовами. Його надбання є унікальним і однаково цінним для наших народів», — майже повторює «папєрєдніка» Косачев. Може, й ювілей Шевченка у 2014 році Україна та Росія святкуватимуть разом — чомусь разом, — як цьогоріч битву під Бородіном?
Логічно припустити, що саме для популяризації цитованих вище месиджів і була створена «культурна подія» з передачею копій. Адже жодного фахівця на урочистий «акт передачі» не було запрошено. Київські архівісти не сумніваються, що «гість із метрополії» привіз копії на компакт–диску, тобто те, що за умов відкритості архівів, як це є у західному світі, можна побачити за допомогою одного «кліка» комп’ютерною мишкою.
«Щодо творчого спадку Шевченка, з цінного у Росії зберігається небагато, 15—20 одиниць, — каже «УМ» Сергій Гальченко, заступник директора Інституту літератури ім. Шевченка НАН України. — Є кілька малюнків у Літературному музеї, в Пушкінському, у Музеї приватних колекцій — сім малюнків. А щодо поезії, то російською мовою Тарас Григорович написав тільки дві поеми — «Слепая» і «Тризна». Працюючи раніше в російських архівах, я зустрічав вірш, який приписували Шевченкові, і таке трапляється». Копії яких саме Кобзаревих раритетів передав російський гість Азарову, не знають ні в Інституті літератури, ні в Музеї Шевченка. У відповідь на запити їх переадресовували до чиновника Кабміну, котрий, вочевидь, і тримає в руках безцінний скарб, але з науковцями ні зустрітися, ні навіть поговорити телефоном чомусь не встигав.
Шевченкознавці взагалі песимістично ставляться до задекларованого бажання росіян повертати (дарувати) культурні цінності. «Зрештою, сама процедура передачі дуже складна, — каже пан Гальченко. — Ще за радянських часів у Москві йшли на це неохоче. У 1984 році я виявив чотири Шевченкові оригінали в одному з російських архівів, наш Інститут тоді пропонував обміняти їх на оригінал листа Тургенєва, що у нас зберігається, — російська сторона не погодилася».
