«П’яні оси» — оповідання Андрія Чайковського зі збірки «Алкогольні образки», виданої у Чернівцях у 1910 році.
«Сї образки написав я в цїли поборюваня язви алькогольної. Я прийшов до того пересьвідченя, що у широких масах найлекше ширити яку небудь ідею белетристикою оскільки мога короткою, ясною, та сказати б ляпідарною. Через те старав ся списати коротесенькі оповіданя, образки, в яких змальовано ярко шкідливість уживаня алькоголю взагалі. Мої образки дотикають усіх верств суспільних від фабричного робітника до бюрового інтелігента, вони суть і трагічні і смішні» (Андрій Чайковський, Передмова).
Пяні оси
Се не байка, бо я їх сам і упоїв і дивив ся на них. Одного літнього дня поставив я на відчиненім вікні тарілку з горівкою заправленою малиновим соком. До того стали злітати ся оси, і був празник. Але не довгий. Оси в мить попили ся. Дивлю ся на них тай гадаю собі таке: цілком як на празнику в розпяняченім селі. Ось послухайте:
Одна пяна оса лежить мертва таки в горівці. Другі по ній лазять і не в голові їм її рятувати.
Друга караськає ся на беріжок тарілки, та все падає, зсуває ся в долину. Се гадаю такий сьвяток пяний, що не може потрафити під горбок до своєї хати, та все з суває ся.
Ось одна оса сидить на беріжку тарілки, розпустила крильцята, махає ними як вітрак, та бренить. Ій бідняцї здаєть ся, що она літає по під небеса... а вона з місця не рухаєть ся.
Дальше сидить одна оса сумна-сумна. Вона поклонила головку, обтирає її лапками начеб плакала.
Се гадаю собі вона певно плаче за матою, що її торік воробчик задзьобав...
Тут знову дві оси обняли ся, гладять себе взаімно рішками і ніжками, здаєть ся то так, як два пяні куми цілують ся.
А ось вже на вікні дві оси посчіпали ся, та жруть себе і писком і жалами, аж лячно дивити ся. Се певно два сусіди нагадали собі за межу...
Коби так ще я розумів осячу мову, тож то би цікавого наслухав ся.
Та пощо? коли оси по пяному так поводять ся як люди, то певно вони так само нісенітицї говорять як люди, а того я наслухав ся не раз аж остогидло.
