Преподобний Серафим Саровський: «Від юності Христа полюбив єси, Блаженний...» — саме такими словами Церква оспівує великого подвижника і стовпа Православ'я — преподобного Серафима Саровського. Його знають і шанують у всьому світі.
Дивеєвський монастир — це місце, куди приїжджають сотні, а то й тисячі паломників з усього світу. Обитель знаходиться під особливим покровом Божої Матері і є одним з уділів Пресвятої Богородиці. Своїм існуванням обитель зобов'язана своєму засновнику — преподобного Серафиму Саровському.
Багато його сучасників дивувалися: як не маючи хорошої освіти, він з легкістю відповідав і роз'яснював ті богословські та філософські поняття й істини, які іноді були непосильні вченим і богословам. Хоча, сам по собі був людиною простою.
Про його святість говорить той факт, що Пресвята Богородиця являлася йому 12 разів. Він був дійсно великим подвижником, адже простояти на камені тисячу днів і ночей — це той подвиг, який би мало хто зміг понести. І таких подвигів, скоєних преподобним Серафимом безліч. Детально про них розказано в житії преподобного.
Преподобний Серафим Саровський народився 19 липня 1754 року. Батьки преподобного Ісидор і Агафія Мошніни були жителями Курська. Ісидор наприкінці життя почав будівництво собору в Курську, але помер до завершення робіт. Молодший син Прохор залишився під опікою матері, що виховала в синові глибоку віру.
Після смерті чоловіка Агафія Мошніна, що продовжувала будівництво собору, взяла одного разу туди з собою Прохора, який, оступившись, впав з дзвіниці вниз. Господь зберіг життя майбутнього світильника Церкви: перелякана мати, спустившись вниз, знайшла сина неушкодженим.
Юний Прохор, володіючи прекрасною пам'яттю, незабаром вивчився грамоті. Він з дитинства любив відвідувати церковні служби і читати своїм одноліткам.
У десятирічному віці сталася подія, яка багато в чому визначила земне буття майбутнього святого Землі Руської. Важко захворівши,11 червня 1764-го під час хресного ходу він дивним чином отримав зцілення від чудотворної ікони Божої Матері «Знамення».
Ще в юності у Прохора дозріло рішення цілком присвятити життя Богові і піти в монастир. Благочестива мати не перешкоджала цьому і благословила його на чернечий шлях хрестом, яке преподобний все життя носив на грудях.
20 листопада 1778-го року після паломницької подорожі до Києва і благословення святого Досіфея юнак вступив до числа послушників Саровської пустелі. Проходив послухи келійні, громадські, братські та монастирські: в хлібні, просфорні, столярні, був паламарем, їздив і по збору на побудову храму. Пройшовши за 8 років всі ступені монастирського іскусу, 19 березня 1785 року послушник Прохор був пострижений Отцем Пахомієм в рясофор і іменований ім'ям Серафим.
У грудні 1787-го — висвячений в ієродиякона і 2 вересня 1793 — у сан ієромонаха. У 1794 році, маючи схильність до усамітнення, став жити в лісі в келії в п'яти кілометрах від монастиря. В якості аскетичних подвигів і вправ носив одну і ту ж одежу взимку і влітку, сам здобував собі їжу у лісі, мало спав, суворо постив, перечитував священні книги, щодня подовгу молився. Близько келії Серафим розвів город і влаштував бджільник. Низка фактів житія преп. Серафима вельми примітні. Одного разу впродовж трьох з половиною років аскет харчувався тільки травою. Пізніше тисячу днів і ночей отець Серафим провів в подвизі стовпничества на кам'яному валуні. Деякі з тих, хто приходив до нього за духовною порадою бачили величезного ведмедя, якого преподобний годував хлібом з рук.
З більш драматичних подій відомий випадок з розбійниками. За житієм, деякі розбійники, дізнавшись, що до Серафима часто приходять багаті відвідувачі, вирішили пограбувати його келію. Заставши його в лісі під час щоденної молитви, вони побили його і обухом сокири проломили йому голову, причому святий не втручався, незважаючи на те, що був у той час молодим і сильним чоловіком. У його келії розбійники нічого для себе не знайшли і віддалилися. Преподобний дивом повернувся до життя, проте після цього випадку назавжди залишився сильно згорбленим.
Пізніше ці люди були спіймані, їх впізнали, але отець Серафим простив їх; за його вимогою вони були залишені без покарання. У 1807 році преподобний прийняв на себе чернечий подвиг мовчання, намагався ні з ким не зустрічатися і не спілкуватися. У 1810 році він повернувся в монастир, але пішов у затвор до 1825 року.
Після закінчення затвора приймав багатьох відвідувачів з ченців і мирян, маючи, як сказано в житії, дар прозорливості і зцілення від хвороб. Його відвідували також знатні люди, в тому числі цар Олександр I. Помер в 1833 році в Саровском монастирі в своїй кімнаті під час колінопреклонної молитви.
«Стяжи смирення, — сказав преподобний Серафим — і навколо тебе спасуться тисячі» — ось життєве кредо для кожного з нас. Ми повинні любити ближніх як любив всіх преподобний Серафим, який кожного, хто приходив до нього вітав словами: «Христос Воскрес, Радість моя…».
