Уряду України необхідно своєю постановою негайно скасувати надумане квотування та інші перешкоди для вільного експорту металобрухту. Такий крок відповідатиме підписаним Україною Договору про приєднання до СОТ і Угоді про асоціацію з ЄС. Завдяки цьому вже у 2015 р. Україна зможе наростити обсяги експорту брухту чорних металів до 2,5 млн т і одержати приблизно 700 млн дол. від експорту цієї продукції.
Про це в статті для DT.UA пише доктор технічних наук, професор, член-кореспондент НАН України, міністр промисловості України у 1995—1997 рр. Валерій Мазур.
Автор нагадує, що протягом десятиліть Україна була одним із найбільших заготівельників і експортерів металобрухту. Наприкінці 2000-х в Україні щороку заготовлювали 8–11 млн т брухту чорних металів, а експорт становив 4,5–5,2 млн т. Металобрухту з надлишком вистачало й для вітчизняної металургії, і для експорту. У 2000 р., наприклад, на внутрішній ринок поставили 5,89 млн т брухту чорних металів, а на експорт — 5,188 млн т. Тобто Україна експортувала 46–54% металобрухту. Брухтозаготівельні підприємства (втормети) створювали тисячі робочих місць, регулярно платили зарплату й податки, завантажували своїми замовленнями порти, залізницю та судна річфлоту. Експорт металобрухту щороку забезпечував надходження в Україну близько 1 млрд дол.
Як йдеться в статті, такий великий фінансовий потік валюти не залишився без уваги «смотрящих» попередньої влади. І кримінальні «схемники» в 2012–2013 рр. реалізували схему переорієнтації грошових потоків із бюджету в приватні кишені. По-перше, заблокували вільний експорт металобрухту. По-друге, запровадили порядок ручного регулювання обсягів експорту брухту шляхом видачі чиновниками Міністерства економічного розвитку та торгівлі дозволів (квот) на експорт цієї продукції. Незаконну систему обмеження експорту металобрухту обплели павутиною підзаконних актів у вигляді розпоряджень і постанов Кабміну, наказів спочатку Мінпромполітики, а пізніше Мінекономрозвитку.
Такий «порядок» дає можливість відмовляти у видачі квот реальним експортерам брухту та видавати дозволи на вивезення за кордон сотень тисяч тонн цієї продукції посередницьким фірмам. Здебільшого такі фірми не мають ані заготовленого металобрухту, ані договорів із портами на його перевантаження, ані зафрахтованих суден. Вони просто перепродують отримані в міністерстві дозволи (квоти) реальним експортерам. Тариф доходить до 10 дол. за квоту на експорт 1 т металобрухту. При мінімальному обсязі експортованого брухту, наприклад, у 2013 р. близько 255 тис. т сума «дивідендів» від перепродажу квот могла становити орієнтовно 1,5–2,0 млн дол. Навіть якщо припустити, що названу суму завищено вдвічі, все одно розмах корупції вражає.
Реалізація задумів щодо обмеження експорту брухту чорних металів автоматично супроводжувалася зменшенням надходжень валюти в Україну.
Українські металурги підтримують систему обмеження експорту металобрухту, оскільки у разі його блокування заготівельники брухту змушені продавати брухт чорних металів за надто низькими цінами, заниженими порівняно зі світовими майже на 100 дол./т. При цьому металурги затримують оплату поставленого брухту. Заборгованість українських металургів за поставлений їм металобрухт постійно перебуває на рівні 150 млн грн. Сумарно за рахунок нижчої закупівельної ціни брухту чорних металів і відстрочки платежів металурги одержують… прибуток у розмірі 300–350 млн дол. на рік.
Через штучне стримування експорту в останні роки країна фактично затоварена металобрухтом. Його нікуди збувати. У результаті такої промислової політики збирання і заготівля брухту чорних металів зменшалися з 8–11 до 5,0–5,5 млн т на рік.
На думку автора, у разі усунення корупційних бар'єрів Україна зможе вийти в 2016 р. на колишні обсяги (до 4 млн т) експорту брухту чорних металів, що забезпечить 1,0-1,2 млрд дол. валютних надходжень і близько 40 млн євро прямих вливань до бюджету за рахунок експортного мита. Істотну надбавку в дохідну частину бюджету дадуть додаткові податкові відрахування внаслідок активізації роботи підприємств по заготівлі та експорту металобрухту, а також задіяні при експортних операціях річкові і морські порти України, судноплавні компанії.
При цьому законодавчого «парасольки» для обґрунтування обмежень експорту брухту немає. Стаття 9 Закону України «Про металобрухт» передбачає, що контракти на експорт металобрухту підлягають реєстрації, але не «погодженню» і «затвердженню», як тлумачать це чиновники. Відповідно, всі постанови й розпорядження Кабміну, накази Мінекономрозвитку, що базуються на необхідності «погоджувати контракти», є сумнівними з правового погляду. Квотування експорту брухту чорних металів порушує не тільки українське законодавство, а й підписані Україною Договір про приєднання до Світової організації торгівлі та Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. А отже, порушує й принципи свободи, зокрема торгівлі.
Автор пише, що представники промисловості, українських асоціацій вторинних металів (УАВтормет) і експортерів металобрухту (УАЕМ), що поєднують практично всі брухтозаготівельні підприємства, неодноразово зверталися до А.Яценюка, Н.Яресько, В.Гонтаревої, О.Турчинова, А.Абромавічуса з конкретними пропозиціями щодо спрощення регуляторної бази й усунення з неї норм, що перешкоджають веденню бізнесу в сфері експорту металобрухту. «Позитивної реакції від названих персон і, головне, рішучих дій поки що, на жаль, немає. Ухиляються від втручання СБУ й МВС, хоча йдеться, по суті, про економічну безпеку держави», — зазначає автор статті.