Сільський зелений туризм — явище багатогранне. Один із його основних аспектів, зважаючи на сучасний стан економічного розвитку України, — соціальний. Тому його слід розглядати як один із засобів диверсифікації джерел доходів сільських жителів, як складову частину розвитку сільської інфраструктури та сільських територій, а також як один із чинників стратегії подолання бідності в сільській місцевості. Саме тому в багатьох країнах сільський зелений туризм активно підтримується та заохочується державою.

Доступ до діяльності в цій сфері максимально спрощений, а суб'єкти, що надають такі послуги, отримують всілякі преференції, в тому числі й податкові. Другий основний аспект полягає в отриманні додаткових можливостей для популяризації української культури, поширенні знань та інформації про історичні, географічні, природні, етнографічні особливості України, що є вагомою підставою для визнання сільського зеленого туризму суспільно цінною та корисною сферою відносин, яка заслуговує на всебічну підтримку з боку законодавчих та виконавчих органів влади. Виходячи з таких тверджень, а також із досвіду європейських країн, класична формула сільського туризму не стосується більш відомого й поширеного поняття у країні -надання готельних послуг. Ініціатором організації відпочинку на селі виступає родина, яка проживає в селі, здійснює основну діяльність, пов'язану з веденням особистого селянського господарства, та побічну — з використанням майна цього господарства для надання туристичних послуг, а саме: забезпечення відпочивальників житлом, харчуванням, ознайомлення з місцевою природою, культурою, традиціями та обрядами.

В Україні під час визначення центрального органу виконавчої влади, відповідального за розвиток цього напряму, спрацював стерео­тип: «Хоча й сільський, але туризм». Отож було доручено опікуватися ним державному органу виконавчої влади в царині туризму, що не сприяло розв'язанню проблем розвитку сіль­ського туризму по суті. До того ж у проекті закону України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» у статті 6 з переліку основних пріоритетних напрямів державної політики в галузі туризму пропонується вилу­чити «розвиток сільського, екологічного (зе­леного) туризму».

Тому для сталого розвитку сільського зеле­ного туризму в Україні необхідно визначити роль і місце державних інститутів, зокрема Міністерства аграрної політики України, у створенні сприятливого правового середови­ща для діяльності сільських громадян, навчан­ня власників агросадиб, надання на умовах конкурсу проектів через програму «Власний дім» довгострокових кредитів для створення біфункціонального житла та сприяння в залу­ченні інвестицій для розбудови інфраструкту­ри на селі тощо. Як результат, з'явиться агроту-ристичний продукт, який ідентифікуватиме український сільський зелений туризм на внутрішньому і міжнародному ринках. Вихо­дячи з цього, центральний орган виконавчої влади у сфері туризму опікуватиметься питан­нями популяризації відпочинку в українсько­му селі, розробкою туристичних програм і маршрутів та здійсненням регуляторної полі­функціонування агротуризму має бути надан­ня повноваження (компетенції) Спілці спри­яння розвитку сільського зеленого туризму в Україні стосовно створення внутрішньої фа­хової нормативної бази, а також здійснення внутрішнього контролю за дотриманням цих норм господарями (наприклад, добровільна категоризація місць розміщення).

Відповідно до Закону України >>Про особис­те селянське господарство» (№742-ГУ від 15.05.2003 Р-) сільський господар, який не є суб'єктом підприємницької діяльності, має право надавати послуги у сфері сільського туризму з використанням майна особистого селянського господарства. Але положення цього закону не працюють. Для внормування розвитку агротуризму необхідні прийняття закону України «Про сільський зелений ту­ризм» та здійснення державою регуляторної функції, спрямованої не на встановлення жорсткої регламентації діяльності власників особистих селянських господарств, які нада­ють туристичні послуги, а на створення систе­ми стимулів, заохочень та умов для подальшо­го прогресу. Постійне зволікання у створенні сприятливого середовища для цієї діяльності або намагання встановити численні вимоги та дозвільні процедури до власника садиби стане відчутною затримкою розвитку і спричинить подальше нелегальне надання послуг із сіль­ського зеленого туризму.

Спілка сприяння розвитку сільського зеле­ного туризму в Україні вбачає доцільними певні етапи розвитку.

Легалізація та юридичне визначення сіль­ського зеленого туризму мають виходити з його базового визначення, це насамперед діщодо суб'єктів туристичної діяльності, які надають готельні послуги, екскурсійне обслу­говування в сільській місцевості, можливість активного відпочинку на природі в різні пори року тощо.

Одним з елементів механізму розвитку сільського населення з надання послуг із використанням майна особистого селянського, підсобного або фермерського господарства.

Система управління й регулювання має визначати розподіл функціональних завдань і повноважень між Міністерством аграрної політики, Державною службою туризму і ку­рортів, Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні та іншими органі­заціями.

При центральних органах виконавчої влади, що опікуються питаннями соціального розвитку села, зайнятості населення, подолан­ня бідності, розвитку малого підприємництва і туризму створити умови для залучення пред­ставників громадського сектору до підготовки та реалізації рішень, пов'язаних із сільським туризмом.

Міністерству аграрної політики України, Державній службі туризму і курортів розроби­ти проект нормативного акта щодо надання повноважень Спілці сприяння розвитку сіль­ського зеленого туризму в Україні як само­врядній громадській організації, яка ініціюва­ла розвиток сільського туризму в Україні, у впровадженні добровільної системи категори-зації, а також у підтримці проведення Все­української виставки-ярмарку «Українське село запрошує», виданні журналу «Туризм сіль­ський зелений» і щорічного каталогу сільських садиб та проведенні освітньої діяльності серед сільської громади.

Звернутися до Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства куль­тури і туризму України інших центральних органів виконавчої влади стосовно прийняття закону України «Про сільський зелений туризм», Національного стандарту України «Послуги туристичні. Туризм сільський зеле­ний. Основні вимоги» з урахуванням наданих зауважень і пропозицій.

Запровадження добровільних, більш вимог­ливих стандартів, про які йшлося вище, з від­повідними логотипами на рівні всеукраїнської громадської організації, якою є Спілка, забез­печить вихід сільського туризму на якісно вищий рівень ринкових відносин, сприятиме створенню державних нормативів та інтегра­ції в Європейський простір.

Крім уже діючих систем управління можуть дієво функціонувати об'єднання громадян, наприклад, місцеві осередки Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні, консультативно-інформаційні центри в системі агроосвіти або дорадчої служби.

Підвищення ефективності роботи місцевих осередків сільських господарів має на меті формування в них свідомої потреби структур­ної інтеграції, створення механізмів взаємодії органів державної влади з господарями. Таким стосункам мають сприяти проголошені Кабінетом Міністрів України принципи та форми взаємодії виконавчої влади з інститута­ми громадянського суспільства.

Щоб перед гостями соромно не було

З метою поліпшення якості обслуговування туристів, особливо під час футбольного чем­піонату Євро-2012, протягом найближчих років необхідна модернізація і реконструкція садиб сільських господарів відповідно до сані­тарних вимог та міжнародних критеріїв.

Підтримка селянських господарств з метою реконструкції традиційних будинків для орга­нізації прийому відпочивальників має здійс­нюватися в разі їх розташування у слаборозви-нених, визнаних економічно депресивними регіонах. Тому потрібен закон України, який передбачив би запровадження механізмів стимулювання та заохочення пільгового довгост­рокового кредитування будівництва і рекон­струкції житла, що використовуватиметься для надання послуг сільського зеленого туризму. Таке можливо і на умовах конкурсу проектів, як це робить Міністерство сільського госпо­дарства Угорщини та Угорська федерація сіль­ського туризму.

Підготовка та перепідготовка кадрів з числа незайнятого сільського населення для сфери відпочинку в селі повинна здійснюватися шляхом запровадження різних форм освіти, сис­теми центрів зайнятості, обміну досвідом роботи. Виникає необхідність підготовки тре­нерів, викладачів та менеджерів, стажування в європейських країнах з метою вивчення їх досвіду, видання навчальних посібників та під­ручників. Подальший розвиток має базуватися на дослідженнях, рекомендаціях науковців і досвідчених практиків.

«Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть...»

Світова практика свідчить про важливу роль туризму, заснованого на використанні еле­ментів історичного народного життя, як з погляду одержання доходу, так і забезпечення умов для відтворення природного життєздат­ного і гармонійного середовища. Тому в осно­ву розвитку7 сільського туризму в Україні покладено культурний та етнографічний аспекти. Він, на відміну від масового, не справ­ляє шкідливого впливу на природне довкілля, але робить істотний внесок у регіональний розвиток. Дає людині можливість звернутися до витоків народу, задовольнити такі специ­фічні захоплення, як вивчення історії, культу­ри, етнографії, архітектурних надбань, звичаїв і ремесел, що характерні для цієї місцевості. Знайомить з народним одягом, фольклором, мовою або місцевим діалектом, надає простір для аматорського фотографування, збирання трав і мінералів. Особливо характерною є участь міських туристів у сільськогосподар­ських роботах — бджільництві, збиранні ово­чів, фруктів, лісових ягід і грибів. Знайомство з древньою сільською кухнею не залишало бай­дужим жодного гостя.

Провідну роль у сільському туризмі відіграє господар. Тільки від нього відвідувачі отриму­ють смачну домашню їжу, більшість послуг, пізнають народні ремесла, фольклор, побут і духовний світ корінних жителів. Від уміння, культури, доброзичливості, толерантності гос­подаря залежить ступінь задоволення туристів своїм відпочинком у селі.

Інтерес до сільського туризму високий і ста­більний у всіх країнах світу. Проте кожна праг­не створити власну національну, притаманну лише, їй модель розвитку. Сільський туризм може активно розвиватися лише в екологічно сприятливих регіонах. У більшості розвинутих

західноєвропейських країн, таких як Велика Британія, Німеччина, Франція, Ірландія, Іспа­нія, Нідерланди, Польща, Греція, заняття сіль­ським туризмом заохочується на національно­му рівні (державна підтримка вже є і в Біло­русі). У названих країнах туристичні поїздки до сіл посідають уже друге місце після відпо­чинку на морі.

Наявна в Україні, на превеликий жаль, вже декілька років поспіль сільськогосподарська криза спонукає безробітних господарів до занять сільським туризмом. Традиційне фер­мерство здає свої позиції перед великим агро­бізнесом, а модернізація й механізація вироб­ничих процесів змінюють картину сільської дійсності. У багатьох аграрних регіонах Євро­пи сільське господарство більше не є найваж­ливішою традиційною формою використання землі і діяльністю сільської громади. Так, у Греції лише ЗО відсотків громади зайнято в сільськогосподарському секторі, в Нідерлан­дах і Великій Британії — 2-7 відсотків. Отже, необхідно знайти нові види діяльності, які змі­нили б або доповнили основну роботу на селі. Пошук підходів до розв'язання цієї проблеми пояснює підвищену увагу до сільського туриз­му, який за умови швидкого розвитку може оживити й відродити багато сільських терито­рій, що вже втратили надію на перспективу.

Він є альтернативою індустріалізації і може бути дієвим засобом утримання населення від міграції із села. Статистика свідчить, що 35 від­сотків міських жителів країн ЄС надають пере­вагу щорічній відпустці в селі. У Нідерландах таких прихильників — 49 відсотків.

На заході сформувалися два види сільського зеленого туризму — «змішаний» і «чистий». Перший спирається на фермерські господар­ства, що вирощують худобу та овочі й додатко­во приймають туристів і отримують додатково 25 відсотків прибутку. Велика частина цих коштів витрачається на відновлення інтер'єру, облаштування будинку. Другий обслуговує туристів винятково у своїх будинках (міні-готелях).

Сільський туризм може мати перспективу й ефективно розвиватися в національних пар­ках і специфічних територіях, що охороня­ються; в селах; сільськогосподарських фермах; зонах відпочинку і дачних територіях; в лісо­вому масиві; в місцях, що мають природні феномени; біля монастирів і священних місць (наприклад, у селі Зарваниця Тернопільської області); у малих містах з характерною архі­тектурою, побутом, культурою; біля пам'яток народної архітектури під відкритим небом.

Для успішної діяльності на перелічених тери­торіях необхідно створити інфраструктуру, щоб туристи отримували комфортний відпочи­нок, а навколишня природа не зазнавала нега­тивних впливів і мала екологічну стійкість. При цьому будинок мусить відповідати таким вимо­гам: наявність красивого фасаду (найкраще -типовий для регіону стиль), традиційний для району спосіб ведення домашнього господар­ства, побутові зручності (ванна з гарячою во­дою, туалет), достатня кількість приміщень для розміщення туристів, здорова атмосфера в родині, наявність у господарів бажання прийма­ти відпочивальників, з якими вони будуть жити однією великою родиною, контактність, комуні­кабельність, ініціативність членів родини.

Україна має всі передумови і можливості для успішного розвитку сільського зеленого ту­ризму. На тлі чудових ландшафтів розташова­но тисячі різноманітних пам'яток історії та культури світового рівня, а деякі з них унікаль­ні: городища трипільської культури, скіфські кургани, безцінні скарби Київської Русі, серед­ньовічні замки, чудові шляхетські парки. На території України розташовано 15 унікальних природних заповідників.

Аналіз карти сільського туризму в Україні доводить, що туристичні зони та маршрути тяжіють до найбільш цінних елементів еколо­гічного каркасу нашої країни — лісових угідь, чистих річок, морського узбережжя, озер та водоймищ, а також до архітектурних комплек­сів малих міст і сіл. На сьогодні основними районами сільського зеленого туризму в Україні є Крим та Карпати. Особливо інтен­сивно він розвивається в Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській областях.

Збільшується кількість «зелених» садиб у Волинській, Чернівецькій областях. З'являють­ся вони в центральній Україні: Київській, Чер­каській, Вінницькій областях. Перші кроки роблять Запорізька, Кіровоградська, Дніпро­петровська, Донецька області. На сьогодні із сторінок сайту www.greentour.com.ua господа­рі 600 садиб із 18 областей запрошують на від­починок.

Асиметрія у розвитку українського сільсько­го туризму (це підтверджують і західні експер­ти) змушує актив Спілки проводити низку заходів щодо поширення інформації про невикористані можливості в центральній час тині й особливо на сході країни, де є багатий історико-культурний потенціал (наприклад, Кам'яна Могила біля Мелітополя, колиска українського козацтва — острів Хортиця поблизу Запоріжжя, Донецька височина в басейні річки Сіверський Донець, Дике Поле на Луганщині), природне середовище, народні промисли і відповідно не зайняте сільське населення, достатні для розвитку агротуризму. Гості цих областей не можуть скористатися послугами сільського туризму через їх відсут­ність або через брак інформації про них. Таке становище призводить до розвитку інфраст­руктури лише вздовж транспортних коридо­рів, обходячи стороною більш привабливі сільські території. З метою активізації цієї роботи у східному напрямку в селі Зелена Роща Луганської області була успішно прове­дена Міжнародна науково-практична конфе­ренція «Розвиток сільського туризму в Україні» із запрошенням відомих наукових працівни­ків, практиків, представників влади і регіональ­них засобів масової інформації.

Проте, незважаючи на позитивну динаміку, помітне зростання інтересу зарубіжних турис­тів до самобутнього українського села, поки що не сформована система якості у сфері сіль­ського туризму. Основною причиною такого стану речей є відсутність системного підходу державних структур до вирішення цих невід­кладних завдань. Така ситуація призводить до стихійного розвитку, що в підсумку впливає на невідповідність ціни і якості послуг, та невип-равдання очікувань туристів.